Ранок на проспекті Кірова (сьогодні це проспект Поля) починався за всіма суворими законами міської фізіології, які з такою прискіпливою точністю любив анатомувати у своїх етюдах Оноре де Бальзак. Величний універмаг «Славутич», цей залізобетонний титан радянського торгового розмаху, височів над вулицею як монумент колишній епосі. Його широкі вітрини, великі шиби й сірі монументальні стіни відбивали перші промені сонця, створюючи величний, трохи холодний фасад. Навпроти нього, через дорогу, вишикувалися в ряд зовсім інші свідки людського побуту — похмурі п'ятиповерхові хрущовки. Ці однакові цегляні та панельні коробки з їхніми хаотично заскленими балконами, облупленою штукатуркою та вузькими вікнами підпирали проспект, наче бідні родичі біля палацу. Між ними розгорталася галаслива, жива артерія міста: гули авто, радянські тролейбуси... і двигуни приватних маршруток. І кожна з них так і хотіли сказати: "В житті всяке трапляється", іронічно натякаючи на те, що сьогодні в цього маршруту господар один, а завтра все може змінитися. Асфальт парував від ранкової вологи, а чіткі лінії тротуарів ділили цей простір на звичні маршрути тисяч людей. Великий французький майстер неодмінно розгледів би за цим контрастом монументального «Славутича» і сірих хрущовок справжнє обличчя провінційного капіталізму — амбітного, брутального й готового підпорядкувати кожну деталь міського ландшафту своїм егоїстичним розрахункам.
І все ж крізь цей залізобетонний прагматизм невблаганно пробивалася весна. Вона дихала п'янкою свіжістю, солодким, липким ароматом тополевих бруньок і тим особливим, тонким теплом, яке буває лише в кінці травня. Сонце м’яко грало на фасадах будинків, світло заливало проспект, і весь цей міський пейзаж дарував дивовижне, чисте передчуття чогось прекрасного. Я, студентка четвертого курсу, яка тоді мешкала у родичів, виходила з дому саме в такому піднесеному, безтурботному весняному настрої, занурена в юнацькі сподівання.
Я йшла абсолютно спокійно, ні на що особливе не розраховуючи, як раптом у цей гармонійний ранок увірвався різкий акцент. На першому ж бетонному стовпі я буквально уперлася в оголошення. Аркуш паперу, текст на якому з першого ж погляду здався мені занадто знайомим — усе в ньому, від змісту до самих слів...
Ну, добре, подумала я, і спокійно повернула за ріг, намагаючись не затримувати на цьому думок. Але не встигла я пройти й трьох кроків, як попереду знову виникла точно та ж сама об'ява. Я рушила далі, але на наступному ліхтарному стовпі — знову вона.
Цей дивний паперовий слід не закінчився навіть тоді, коли я сіла в маршрутку. Я їхала до свого університету, дивилася у вікно, намагаючись повернутися до весняного настрою, але варто було мені нарешті приїхати й вийти на потрібній зупинці, як на першому ж придорожньому стовпі я знову натрапила на це оголошення. Я пройшла ще кілька кроків до корпусу — і знову та сама об'ява. Це монотонне видовище вже просто різало мені очі. Білі прямокутники паперу заліплювали простір із такою щільністю, що стало непомітно всієї навколишньої краси.
Ця нав'язливість миттєво нагадала мені телевізійну рекламу, яка саме в ті роки, на початку двотисячних, за зауваженнями багатьох соціологів та критиків суспільства, почала набувати своєї найбільш потворної, задушливої форми. Буває звичайна, спокійна реклама, але коли її починають крутити в нескінченних паузах між передачами чи фільмами, перетворюючи художній простір на комерційне бомбардування, глядач опиняється в полоні. Ти сидиш перед екраном по півгодини, вимушено видивляєшся ці агресивні, однотипні ролики, які повторюються щодесять хвилин, і всередині народжується глухий протест. Навіщо так брутально різати очі? Навіщо так безпардонно штурмувати свідомість? У результаті така тотальна облога викликає лише зворотну реакцію: у тебе зникає будь-яке бажання купувати рекламований товар, навіть якщо він був найкращим у світі. Адже бальзаківська анатомія людських пристрастей вчить нас простої істини — коли людині щось занадто грубо й насильницьки нав'язують, її душа інстинктивно закривається...
#5491 в Любовні романи
#2370 в Сучасний любовний роман
#1368 в Жіночий роман
сильна героїня, реальні історії мого життя, психологія стосунків
Відредаговано: 08.07.2026