Гуртожиток нецільової професії на Гагаріна.

   Існують у Дніпрі певні топоніми, які для широкого загалу є лише географічними точками, але для вузького кола втаємничених звучать як пароль до закритого клубу згадок. Якби люди на кшталт Соляра — або ті, хто обертався в його орбіті, — почули б у випадковій розмові  фразу «гуртожиток ДНУ на Гагаріна», на їхніх обличчях обов'язково з'явилася б та особлива, тонка й трохи зверхня чоловіча посмішка. Цей тригер миттєво запускав у їхній пам'яті цілий калейдоскоп нічних спогадів...

   Лариса якось у звичайній розмові раптом поділилася з Тетяною, що деякі її подружки в гуртржитку займаються проституцією.

У цей момент у Тетяни в голові миттєво склався пазл.  Вона раптом зрозуміла, в якому саме місці вона живе, і чому Лариса розповідала, як  їздила на зустрічі з чоловіками, повертаючись із дорогими подарунками.

Але остаточно картинка зійшлася тоді, коли Тетяна згадала Леоніда Соляра. Якось у розмові він вирішив похизуватися, який він крутько і який попит має серед жінок. Бажаючи пустити пил в очі, він згадав, що колись мав стосунки з спецефічними дівчатами з ДНУ, і чітко назвав саме Гагаріна. Щоправда, розповідаючи це, він  вішав на дівчат із цього гуртожитку не надто хороші чоловічі ярлики, фактично клеймуючи їх.

Тетяну вразив цей іронічний збіг обставин. Вона стояла посеред кімнати й думала: «Да вже, буває ж таке». Тепер вона сама жила в тому самому гуртожитку, про який Соляр колись говорив із такою цинічною зверхністю.

  Минуло двадцять років — колосальний термін, за який перебудовуються імперії та марніють найгарніші жінки. У 2025 році Тетяна повернулася з Німеччини, і знову зустрілася зі своєю старою подругою Ларисою. Вони йшли вулицями міста, яке вже мало нагадувало колишній бурхливий Дніпро їхньої юності, аж раптом Ларису, під дією якихось незбагненних меланхолійних спогадів, осінило на  зізнання. Катарсис відвертості наздогнав її раптово. Вона повернулася думками у часи першого курсу, у ті занедбані стіни гуртожитку на Гагаріна, куди колись приїхала наївною, беззахисною провінціалкою, чий розум ще не був загартований міським цинізмом.

— Мій перший інтимний досвід... — тихо, майже безвиразно почала Лариса, — стався там, у гуртожитку. І це був мент.

З її плутаних слів Тетяна зрозуміла, що той перший раз, попри всю його непривабливість, не викликав у Лариси відрази. Тоді їй навіть здалося, що все пройшло непогано. Проте тепер, володіючи тверезим досвідом зрілості, вона чітко бачила весь ланцюжок тієї нічної драми: у ліжку з цим представником закону вона опинилася не з власної волі. То був тонкий і мерзенний розрахунок — її кімнатні подружки-проститутки, які вже міцно стояли на шляху пороку, просто підставили дівчину, зробивши з її цноти розмінну монету для своїх покровителів.

Справжня, брутальна анатомія цього промислу відкрилася для  Лариси трохи згодом. Через деякий час той самий мент знову з’явився в гуртожитку, але цього разу він діяв як звичайний торговець живим товаром — він привіз із собою клієнта. Побачивши цього чужого, ситого чоловіка, Лариса відчула, як її провінційна душа здригнулася від тваринного жаху. Вона навідріз відмовилася брати участь у цій брудній оборудці.

Але мент, який уже підрахував свій прибуток і не бажав втрачати авторитет перед покупцем, озвівся люттю. Почалося дике полювання. Лариса у паніці кинулася тікати коридорами, перебігаючи з кімнати в кімнату, намагаючись сховатися від переслідувача, який нишпорив блоками поверху. Цей страх тривали б довго, якби  дівчата не підняли несамовитий хай. Вони висипали в коридор, погрожуючи влаштувати грандіозний скандал на весь університет.

І тут виник головний Тетянин наратив:

О, ви, Леоніди Соляри цього світу! Ви, солідні й поважні мужі, які з такою ситою, зверхньою посмішкою згадують свої «романи» на Гагаріна з дівчатами з ДНУ! Ви, хто, так легко клеймує цих студенток, вішаючи на них ярлики продажності та розпусти. Подивіться на цю картину очима істини! Ви вважаєте їх порочними істотами, що прагнуть легких грошей, але насправді вони — лише беззахисні жертви вашого хижого віку.

Ці дівчата стали товаром на вашому святі життя лише тому, що колись їхньою первісною провінційною безпорадністю, їхньою самотністю та бідністю в чужому місті брутально й цинічно скористалися перевертні в погонах. Ті, хто мав захищати їхню честь, першими зламали їх через коліно, торгуючи їхньою юністю, наче худобою в стійлі. Ваш чоловічий тріумф і ваша зневага тримаються на огидному злочині проти беззахисних душ.

  Якого ж біса ви тепер їх засуджуєте?! Звідки у вас,  споживачів чужого нещастя, береться це святобливе право вішати тавра на тих, чиє життя ви самі ж і розтоптали? Ви купуєте тіла беззахисних дівчат, користуєтеся їхньою безпорадністю, а потім, брезгливо обтираючи руки, кривите губи в моралізаторських посмішках. Подивіться в дзеркало! У цій брудній драмі саме ви є справжніми хижаками, чиї імена заслуговують бути навіки затаврованими ганьбою. Це на ваше лоб треба ставити клеймо, а не на душі тих, кого  зламали.

Слухаючи Ларису у 2025 році, Тетяна мовчала. Колишній кришталевий замок її власної гордості остаточно перетворився на попіл. Пазл, який почав складатися в її голові ще далекого 2005 року, замкнувся  трагічним хрускотом.