Королева вседозволеності за крок до прірви.

 Насправді ж між Тетяною та її мамою, Тіною, існував той рідкісний тип абсолютної, майже хірургічної відвертості, яка можлива лише між жінками вищого інтелектуального гарту. Мама Тіна, жінка колосальної комунікабельності та життєвої мудрості, знала про нічні походеньки доньки майже все. Вона не виступала в ролі прокурора; о ні, вона дивилася на цей бурхливий 2005-й рік з іронічним спокоєм людини, яка розуміє, що каторжне навчання на четвертому курсі вимагає своєї біохімічної плати. Мама Тіна чудово знала і про Ларису, ба більше — вони товаришували. Лариса неодноразово переступала поріг їхнього дому.

Проте існувала межа, яку Тетяна не наважилася перетнути навіть у розмовах із Тіною. То був один конкретний випадок, таємниця якого назавжди залишилася запечатаною в абсолютній тиші її пам’яті. Не через острах покарання, а через суто естетичний сором людини, яка раптом усвідомила, що її життєвий маятник хитнувся занадто далеко, до тієї межі, де витончений кураж загрожував перетворитися на безодню.

Того вечора з Тетяни буквально перло нереальне, майже демонічне світло вседозволеності. То був момент, коли її внутрішня гординя здійняла її на самі небеса, на кришталевий трон абсолютної монархії. Вона відчувала себе не просто привабливою студенткою — вона була королевою краси, володаркою чоловічих воль, жінкою, якій жоден засліплений тестостероном і грошима самець у цьому місті не мав сили відмовити. Це було солодке і небезпечне запаморочення, коли здається, що закони гравітації та суспільної моралі більше не діють на твою персональну Імперію, і ти можеш дозволити собі абсолютно все, граючи з чужими життями, наче з дешевими фішками в казино «Білий рояль».

Того млосного ліпневого вечора, коли розпечений асфальт проспекту Гагаріна все ще дихав денною спекою, Тетяну знову наздогнав той самий солодкий і руйнівний азарт. Це був не просто намір розважитися; це була жадоба підкорення, яка геть затьмарила її зазвичай тверезий розум. Закони логіки відступили перед стихійним куражем. Схопивши в гуртожитку Ларису — свою вірну супутницю в подібних нічних експедиціях, — Тетяна вийшла на полювання. Вона не чекала; вона обирала.Прямо посеред проспекту її владний жест змусив загальмувати автомобіль, який у ті часи був не просто засобом пересування, а незаперечним маніфестом багатства й сили — важкий, глянцево-чорний Mercedes S-класу, чиї тоновані вікна приховували таємниці великих і не завжди чистих грошей епохи первинного капіталу. За кермом сидів чоловік років сорока п’яти. У його важкому погляді, холених руках та легкій зневазі, з якою він оглянув студенток, вгадувався типовий господар життя тієї перехідної доби — людина, звикла купувати все, що має ціну, і щиро переконана, що ціну має геть усе.

— Ну що, красуні, поїхали порозважаємося? — голос його прозвучав із тією поблажливою хрипотою, яка зазвичай належить людям, котрі звикли віддавати накази, а не просити.

    Азарт підхопив дівчат, і вони сіли в прохолодне, нагодоване пахощами дорогої шкіри нутро автомобіля. Проте, коли машина рушила в ніч, Тетяна раптом відчула, як кришталевий трон під нею хильнувся. Чоловік розмовляв із тією неприхованою, ситою крутизною, яка миттєво збиває витончений флер із будь-якої романтичної пригоди, оголюючи її брутальну суть. Тетяна зрозуміла, що цей «самець» не збирається грати за її правилами. Потрібно було терміново виставити щит.

  Вона заговорила першою — тонка вихованість дозволила їй одягнути фізіологічну відмову в делікатні, майже невинні натяки. Опустивши очі, вона завуальовано дала зрозуміти, що її жіноча природа цими днями вимагає спокою, і вона, на жаль, змушена бути лише глядачем на цьому святі життя.Дядько лише іронічно хмикнув. На його обличчі не відбилося й тіні розчарування; натомість з’явився той цинічний вираз, який Бальзак назвав би «комерційним розрахунком розпусти».

 — Нічого страшного, мала, — кинув він, навіть не повернувши голови. — Варіантів багато. Це не проблема, було б бажання.

Ці слова, вимовлені з абсолютною будністю, наче йшлося про заміну деталі в механізмі, протверезили Тетяну. Її естетичний сором повстав проти цієї фізіологічної простоти. Вона зрозуміла: гра зайшла занадто далеко, і наступний крок скине її в безодню, де вона втратить статус королеви.

— Зупиніть, будь ласка, на хвилину. Нам треба вийти на повітря, — твердо сказала вона.

  Машина притиснулася до узбіччя. Витягнувши Ларису на освітлений ліхтарями тротуар, Тетяна заговорила швидко, безжально і гранично чесно:

— Ларисо, слухай сюди. Я з ним спати не буду. Жодних стосунків, жодних компромісів із мого боку не буде. Але якщо ти хочеш — ми їдемо далі. Ти ж знаєш, я не стану тобі заважати чи дурити. Подивися на нього: мужик крутий, при грошах, впливовий. Хто знає, можливо, він стане тією сходинкою, яка допоможе тобі зачепитися в цьому житті. Вирішуй.

  Для Лариси, чий прагматизм завжди був позбавлений зайвих ілюзій та сантиментів, цей розрахунок здався цілком логічним. Вона не мала Тетяниної аристократичної гордості, натомість мала залізну хватку провінціалки, яка знає ціну кожному шансу. Її очі блиснули розумінням і німим схваленням. Цей нічний маневр за рахунок подруги вже не був новиною для їхнього тандему — це був їхній мовчки підписаний пакт.

— Поїхали, — коротко кинула Лариса, поправляючи волосся.Вони повернулися в салон автомобіля, де повітря вже було отруєне передчуттям неминучої угоди. За кілька хвилин Mercedes ніс їхні долі крізь нічні неонові вогні до однієї з тих дорогих заміських саун — сучасних храмів, де чоловіки з грошима звикли змивати втому в компанії юності, яка прагнула швидкого зліту.

  Сауна зустріла їх тією специфічною, майже релігійною тишею, яка панує лише у дуже дорогих закладах закритих гріхів. Інтер’єр було витримано у вишуканому азіатському стилі: важкі панелі з темного лакованого дерева, бамбукові ширми, приглушене світло прихованих світильників та тонкий, ледь вловимий аромат сандалу. Тут не було кричущого несмаку дев'яностих; усе дихало стриманою розкішшю та капіталовкладеннями людини, яка вміла купувати не просто комфорт, а й естетику.