Парі на шкіряному дивані.

Минуло два роки, і невидиме колесо фортуни знову перенесло Тетяну в спекотне літо 2005 року, кинувши її в саму гущу нового суспільного феномену. Дніпро того часу переживав епоху первісного, хижого накопичення капіталу. Місто повнилося шаленими грошима, які не зароблялися десятиліттями важкої праці, а буквально падали з неба в руки молодих, зухвалих і безкомпромісних натур. Уособленням цієї епохи розкоші та вседозволеності був відпочинковий комплекс «Аделі» — закрита резиденція для місцевої еліти, де за важкими дубовими дверима та мармуровими стінами ховалися таємниці великих капіталів і дрібних пороків.

Тетяна разом із Ларисою сиділа в одному з напівтемних кабінетів цього закладу. Інтер'єр вражав тією важкою, кричущою розкішшю, яку так полюбляли нувориші початку двотисячних. Вони розташувалися на широкому, глибокому дивані, обтягнутому дорогою шкірою кольору стиглої вишні. Перед ними стояв низький столик із темного лакованого дерева, на якому в кришталевих келихах грали відблиски бурштинового коньяку та елітного вина. Повітря було наскрізь просякнуте густим ароматом дорогих парфумів, легким паром сауни та тією особливою напругою, яка завжди виникає там, де стикаються чоловіче марнославство і жіноча розважливість.

     Їхній супутник на ім'я Стас  володів тією сліпучою, породистою чоловічою красою, яка разом із товстим гаманцем робить чоловіка абсолютним господарем становища в будь-якому товаристві. Він сидів у розкутій, навіть дещо зверхній позі, звично впиваючись своєю перевагою. Його товариш, який сидів трохи віддалік, не мав і половини цієї вроди, а тому з мовчазною заздрістю виконував роль другорядного статиста на цьому святі життя.

З першої хвилини Стас виявив палку, майже мисливську цікавість саме до Тетяни. Його погляд, важкий і впевнений, раз у раз зупинявся на її обличчі. Проте Лариса, чиє жіноче самолюбство не могло змиритися з роллю тіні, миттєво розпочала свою власну, тонку і безжальну гру. Вона вирішила будь-що перетягнути увагу цього блискучого красеня на себе, використовуючи весь арсенал кокетства, на який була здатна її хижа натура.

  Тетяна, чий аналітичний розум за два роки життєвих випробувань став холодним і дещо цинічним, одразу розкусила цей маневр подруги. Проте замість очікуваних ревнощів вона відчула дивне полегшення. Велич її душі полягала в тому, що вона не мала жодного наміру переводити це випадкове нічне знайомство у більш близьку площину . Тому Тетяна з притаманною їй іронією вирішила просто спостерігати, майстерно вдавши, що абсолютно нічого не помічає.

Лариса тим часом перейшла в рішучий наступ. Вона підсунулася ближче до Стаса, так, що її плече майже торкалося його спортивного корпусу, і заглянула йому в очі з тією удаваною наївністю, яка є найнебезпечнішою зброєю жінки. Вона вирішила вдарити по найвразливішому місці будь-якого молодого багатія — по походженню його капіталу.
— І звідки ж у тебе такі шалені гроші в настільки ніжному віці? — промовила вона, граючи тонкими пальцями біля ніжки свого келиха. — Мабуть, усе це щедрі подарунки багатих батьків? Тобі просто пощастило народитися в потрібній родині, так?

Ці слова влучили точно в ціль. Золота молодь епохи первісного капіталу найбільше боялася здатися залежною від батьківського крила. Стас миттєво змінився в обличчі, його красиві ніздрі гнівно здригнулися, а в очах спалахнув небезпечний азарт уразливого чоловічого его.
— Нічого подібного! — різко відрізав він, і в його голосі почулися залізні нотки людини, яка звикла перемагати на полі. — Батьки тут ні до чого. Я можу прямо зараз довести, що заробив все сам.
— Я не вірю, — з викликом і легкою презирливою посмішкою відповіла Лариса, свідомо розпалюючи його гнів, щоб прив'язати його увагу до себе ще дужче.

У цей момент у Тетяні прокинувся той самий бісик цинізму, який оселився в її серці після всіх розчарувань минулого. Вона перебувала у стані справжнього куражу — тому небезпечному психологічному стані, коли жінка відчуває себе невразливою для чужого болю і прагне лише видовищ. Згадавши літній вечір дворічної давнини у своїй кімнаті, де на екрані комп'ютера миготіли кадри «Жорстоких ігор», вона голосно, розкуто розсміялася і втрутилася в розмову:
— О, так у нас тут назріває справжня драма! Давайте поспоримо! Якщо Стас зараз доведе, що сам заробив ці гроші, програвша сторона зобов'язана виконати будь-яке, навіть найзухваліше, найдикіше бажання переможця!

Тетяна кинула цю фразу як легковажний жарт, як порожню репліку, щоб підігріти градус веселощів і подивитися, як зніяковіє Лариса. Вона була абсолютно впевнена, що подруга відступить перед такою небезпечною умовою. Але те, що відбулося наступної миті, змусило весь її захисний цинізм миттєво випаруватися.
— Я згодна! — без жодної секунди вагань, з хижим, гарячковим блиском в очах випалила Лариса, дивлячись прямо на Стаса.

       Коли маски нічного куражу були остаточно скинуті, Стас та його мовчазний товариш виявилися не просто щасливими спадкоємцями чи випадковими нуворишами, а гравцями легендарного футбольного клубу «Дніпро». У ті роки цей клуб був не просто спортивною командою, а головною іграшкою, фаворитом і живим маніфестом могутності всесильного дніпровського олігарха, який тримав у своїх залізних руках половину фінансових потоків країни. О Бальзак написав би про цього титана окремий, монументальний роман! Цей олігарх створив закриту фінансову імперію, де футбольний клуб слугував вітриною його колосального марнославства та політичного впливу. Він щедро утримував своїх гладіаторів, купуючи їм машини ручної роботи та вливаючи мільйони в їхній безтурботний побут, натомість вимагаючи лише одного — абсолютного тріумфу на полі та відданості його волі. Стас і його друг були плоттю від плоті цієї системи: молоді, непристойно багаті утриманці великого капіталу, які звикли, що будь-який їхній каприз оплачується з бездонної кишені їхнього могутнього покровителя. Вони не знали ціни грошам, бо ці гроші діставалися їм як плата за хвилини спортивного азарту мільярдера, перетворюючи золоту молодь Дніпра на розбалуваних, але таких привабливих хижаків нічного міста.