Іронія на швидкості 200 кілометрів по місту.

  Історія людства, як і людська комедія окремого життя, рухається не роками, а спалахами пристрастей. Кінець листопада та початок грудня 2004 року назавжди вписали в літопис українського суспільства сторінки, сповнені небаченого досі драматизму. У цей час великі капітали Дніпра, засновані на залізній волі транспортних та промислових магнатів, на мить завмерли перед обличчям невідомості. Провінційна розкіш та цинічний розрахунок зіткнулися з новою силою, яка народжувалася за сотні кілометрів звідти — на київському Майдані.

Тетяна, чий аналітичний розум завжди прагнув зазирнути за лаштунки людських вчинків, не могла залишатися просто спостерігачем цієї грандіозної вистави. Юність і фанатична віра в ідеали свободи погнали її в саме серце подій — до бунтівного Києва. Столиця зустріла її пронизливим грудневим холодом, який, проте, зовсім не відчувався серед тисячного натовпу, охопленого єдиним поривом. Помаранчевий колір, що став символом надії для мільйонів і загрозою для старої еліти, заполонив усе: від стрічок на одязі до гарячого подиху Майдану.

Для Тетяни це не було просто політичною грою. Вона підтримувала Ющенка з тією безкомпромісною відданістю, на яку здатні лише натури зрілі, але ще не зіпсовані повним цинізмом світу. Стоячи на площі серед гуркоту барабанів, гасел та багать у металевих діжках, вона відчувала себе частиною живого, пульсуючого організму. Це була епоха, коли ламалися старі авторитети, а надія на нове життя здавалася майже відчутною на дотик. Вона вбирала ці емоції, цю шалену енергію натовпу, загартовуючи свій характер для майбутніх битв, які ще чекали.

    Тут, серед готельних коридорів, і проявилася цинічна комедія людської вдачі. Розподілом місць завідував такий собі Андрій — молодий чоловік із Дніпра, який тримав у руках ниточки місцевого організаційного комітету. Отримавши колись від Тетяни рішучу й горду відмову, цей дрібний за своїм духом чоловік вирішив скористатися моментом для солодкої помсти. Його уязвлене самолюбство прагнуло якщо не зламати дівчину, то поставити її у максимально незручне, принизливе становище.

Зігравши свій злий жарт, Андрій підселив Тетяну до двомісного номера, де вже мешкав інший учасник подій. Це був чоловік, який за віком годився їй у батьки, — старший за неї у два, а то й у три рази. У тісному просторі готельної кімнати зіткнулися два абсолютно різні світи: палка, безкомпромісна юність дівчини та важкий, досвідчений погляд літнього чоловіка, який уже встиг побачити життя. Тетяні довелося ділити цей простір, де кожен шорох і кожне слово набували особливої напруги. Попереду на неї чекала ніч в одному номері з незнайомцем.

   Обставини не залишали вибору. Коли на терезах опиняються гордість і банальна відсутність іншого даху над головою в чужому місті, доводиться приймати правила гри, якими б цинічними вони не були. Тетяна, чия чиста душа ще не знала всіх брудних відтінків людської ницості, вирішила не піддаватися паніці. Втома після виснажливого дня на бунтівному Майдані взяла своє. Заспокоївши себе думкою, що це лише тимчасова незручність, вона заснула глибоким, спокійним сном, навіть не підозрюючи, яка вистава розіграється біля її ліжка під покровом ночі.

Серед нічної тиші кімнати Тетяна раптово прокинулася. Якесь дивне, майже тваринне відчуття чужої присутності змусило її різко розплющити очі. Те, що вона побачила у напівтемряві, скидалося на сцену з гротескного театру. Її літній сусід стояв перед її ліжком на колінах. Його поза виражала водночас і приниження, і хтиву рішучість. Побачивши, що дівчина прокинулася, він почав шепотіти слова, які остаточно викрили його жалюгідну сутність. Старий грішник не знайшов нічого кращого, як спробувати купити юність і красу Тетяни за фальшиву монету своїх зв’язків. З гарячковим блиском в очах він обіцяв їй відкрити двері у вищий світ, познайомити з «крутими перцями» — зірками футбольного клубу «Дніпро», якщо вона погодиться провести з ним цю ніч.

     Іронія долі — це улюблена режисерка в людській комедії, і для Тетяни вона завжди тримала квитки у першому ряду. Минуло якихось пів року. Помаранчеві прапори Майдану зблякли в пам'яті суспільства, поступившись місцем прозі звичайного життя, а палкий грудневий холод змінився млісним теплом наступного року.

Одного вечора Тетяна разом зі своєю іншою подругою Ларисою гуляла вулицями Дніпра. Місто жило своїм нічним, хижим життям, де світло ліхтарів вихоплювало з темряви контури розкішних ресторанів та закритих клубів. Раптом біля дівчат притишила хід і зупинилася автівка. Це був не просто автомобіль, а справжній маніфест багатства — неймовірно дорога, блискуча машина, яка своїм виглядом затьмарювала все навколо. Молоді хлопці, які сиділи всередині, з невимушеною зухвалістю запропонували красуням підвезти їх. Юність, жага до пригод і легкий настрій вечора взяли своє — Тетяна й Лариса без зайвих вагань сіли в салон.

Те, що відбувалося далі, нагадувало безумний танець на межі ризику та розкоші. Хлопці виявилися непристойно багатими навіть за мірками грошовитого Дніпра. Машина мчала нічними проспектами зі швидкістю двісті кілометрів на годину, змушуючи кров холонути в жилах і водночас викликаючи дикий захват. Невдовзі компанія розділилася: Лариса пересіла в інше авто, що належало їхнім новим знайомим, а Тетяна залишилася наодинці з водієм.

Цей юнак був дивовижно вродливим, зі спортивною фігурою та впевненими манерами господаря життя. Побачивши цікавість у очах Тетяни, він не без гордості похвалився: «Ця машина — ручної роботи». Таке зізнання миттєво збудило в аналітичному розумі Тетяни бальзаківське питання: звідки у настільки молодому віці беруться капітали, здатні оплачувати подібні забаганки? Яка таємниця чи яка могутня сила стоїть за цим гарним фасадом?

Проте ніч вимагала не відповідей, а розваг. Шалена гонка закінчилася біля дверей «Аделі» — відомого у місті відпочинкового комплексу із сауною, який у ті часи слугував прихистком для місцевої еліти та золотої молоді. Набравши вишуканих напоїв, компанія поринула в атмосферу безтурботного відпочинку. Алкоголь, тепле повітря та відчуття повної безпеки зробили свою справу. Тетяна нарешті скинула з плечей вантаж минулих турбот. Вона розслабилася, почуваючись розкуто й невимушено серед цієї раптової розкоші, абсолютно не здогадуючись, який новий іронічний поворот готує для неї ця божевільна ніч…