Він той, ким я його не вважала

– Ну ось, ти знову за своє! Хіба проблема в тому що я зайняв твоє місце у ліжку! Так лягай на моє, мені тут подобається, тут зручніше! 

– Та проблема в тому що це вже перші дзвіночки токсичності! Я все розумію, але мабуть про особисті кордони ти навіть і не чув! Я ж не порушую твої кордони! От і тебе попрошу, не порушуй мої. 

– Послухай, та це лише дрібниці! Чого ти так розійшлася? 

– Не потрібно переводити стрілку, я просто намагаюся тобі пояснити очевидні речі! Сьогодні ти займаєш моє місце в ліжку, а завтра моє життя. Все починається із малого, й мені це не подобається! – Нервовим тоном говорила Ліна. 

— Та добре, добре! Я поступлюся, лягай на своє місце! 

– Ти дивишся на мене так, ніби це ти ще й зробив мені послугу, поступаючись моїм же місцем мені, в моєму ліжку, та ще й у моїй квартирі. 

– Ну досить вже мені про це нагадувати, ти тиснеш на болюче місце, добре знаючи що у мене немає своєї квартири! 

– Я тебе й не виганяла, просто намагаюся пояснити як правильно потрібно поводитися у моєму домі. І до речі... Коли ти вже знайдеш роботу? 

– Ти ж знаєш що зараз я ще в пошуках роботи! 

– Ти в пошуках роботи вже два місяці! Відтоді, відколи тебе звільнили з останнього місця роботи, пора би вже щось знайти...

— Знайду, я знайду! Це ти ще мегі маєш бути вдячна що я тебе обрав, якби не я... Ти б і досі була сама!

Я на цей раз промовчу, — Думала Ліна, але мені ж так хочеться сказати іноді що я хочу розійтися із нии, та гіяк не наважусь, я вже й думаю про те що краще було б і самій, ніж із ним. Ми живемо вже один рік разом, і я відчуваю іноді що мені самій було б набагато краще жити. Ніхто б не критикував, та не займав моє місце! Я іноді запитую себе – ну і для чого мені це все? Хіба я зараз відчуваю себе щасливою? Зовсім ні, радше нещасною! Він зараз сидить та грає в свої відео ігри, на хвилиночку подумати, живе в моїй кввртирі, та ще й за мій рахунок. І я сама на це погодилася! Тртмати на "своїй шиї" хлопця який намагається знецінити мої почуття, і порушувати мої кордони! І я вже так до цього звикла, що й сама очам своїм не вірю, що я досі не можу чітко и ясно вияснити із ним стосунки, і іноді так і хочеться виставити його за двері. Але потім мені стає шкода його, мабуть я кохаю його. Але якесь це неправильне кохання... Для стосунків завжди потрібні двоє. А Петро сидить і у відео ігри грає, на хвилиночку хлопцю двадцять п'ять років! Годі мені вже про це сьогодні думати, мені пора вже спати, завтра зранку потрібно на роботу йти...