23. Хатинка

Все сталося легко і просто. Природно. Незчулася, як вже впала на лапи. Легкість в тілі. Легкість в голові. Я не відчувала себе вже під товщею води, звір не відсував мене на задній план. Ми були поряд. Ніби вона - це я, а я - це вона. Складно пояснити. Хоч ми й були як одне ціле, та все таки з різною свідомістю.

Кайлен впав на коліна. Дивився з повним захватом. Чекав. 
Якщо раніше я хоч якось могла тримати себе в руках і не показувати, як він мені потрібен, то тут звірина натура взяла верх. Вона транслювала мені «Він пара. Не бачиш?». Я намагалася донести всі свої страхи і побоювання, що не варто зближуватись, що чоловіків потрібно тримати якомога далі від серця, що й так вже все зайшло далеко. Вона лише пирхнула «Він пара!». Ну хоч би ще які доводи навела. 
Дивлячись на Кайлена через очі пантери, я й сама втрачала контроль. Ще красивіший, ще сильніший. Запах, який і так зводив мене з розуму, посилився в декілька разів. Інстинкт потягнув мене і я підійшла, ну як я, вткнулася  носом йому в шию, а потім провела язиком починаючи від ключиці і до щоки. 
Муррррр. Мурчу, як домашня кішка біля свого хазяїна, а не дикий небезпечний звір. 

- Я не бачив нічого прекраснішого - шепотів Кайлен. Обережно підніс свою руку до мене, погладив шию, а потім почесав за вушком. От тепер я розумію, чого кішки так балдіють від цього. 
- Все буде добре. Я з тобою. Тільки не тікай. Будь слухняною. 
От навіщо він це сказав? Перший день мене знає? Чи сподівався, що моя пантера розсудливіша за мене? Може, ми й розходилися в погляді на деякі речі, та тут були одностайні. 

Я стрибнула на нього, звалила з ніг й побігла в напрямку лісу. Як же ж добре. Швидкість , свобода, адреналін, азарт. Все це надавало мені неабияких сил. Вже підбігаючи до узлісся, обернула голову й побачила на чималій відстані чорну пантеру. Звір Кайлена був вражаючим. Величезна чорна пантера била хвостом по землі, притиснувши корпус до землі, ніби в очікуванні стрибка, але не рухалась. Давав мені фору. 
Я хотіла, щоб він мене спіймав, але ще хотіла втерти йому носа. Тому помчала ще дужче, в саму гущу лісу. 

Я чула його позаду. Ось він заходить зліва, я беруся вправо. Ось намагається підрізати, обігнати, я маневрую. Гордість розпирала мене, як я хитро вислизала з його пасток, як легко передбачала його маневри. Поки не вибігла на галявину, посеред якої стояв будинок. Його будинок. Це було зрозуміло по запаху, яким він просочився. От зараза, він вів мене сюди, заганяв. А я, як остання дурепа, думала, що це я граюся з ним. 
Влітала всередину я ще на чотирьох, а зупинилася вже на своїх двох. Все сталося так раптово, що я похитнулася й мало не звалилася на землю. 
Кайлен увійшов слідом. Повільно, граційно, як справжній хижак, хоч і перебував вже в людській подобі. 
- Скажи так!

- Так! - прошепотіла я.

Він підійшов впритул, притис мене до себе, стискаючи сідниці. Я відчувала наскільки сильно він збуджений.

- І як ти хочеш, щоб після цього я був ніжним?

- З чого ти взяв, що я цього хочу? 
Я потяглася до нього, поцілувала, прикусивши при цьому його нижню губу. Він проричав мені в рот, підняв. Я обплела його своїми ногами, запустила руки у волосся і повністю піддалася його владі. 
Ми кохалися довго, ненаситно. Він стогнав моє імʼя, я кричала його. І в момент, коли я переступила межу, коли оргазм розірвав моє тіло на тисячі уламків, відчула як він вкусив мене. Це повинно було налякати, натомість ще більша насолода розтеклася тілом. «Він пара» муркотів усередині звір. Він пара, зрозуміла я.