Глава 2

Легенди переказували, що насправді це був чарівний кришталь, який колись набув вигляду троянди й зростав серед інших квітів на Трояндовій гавані, щоб ніхто не зміг його відшукати. Казали, що той, хто знайде цю троянду й посадить її у своєму саду, отримає разом із нею велике багатство та неймовірне везіння.
Саме тому за чарівною квіткою вже багато років велися невпинні пошуки. І бідні, і багаті, королі, купці, мандрівники та шукачі пригод вирушали в далекі подорожі, сподіваючись першими знайти легендарну троянду. Усі мріяли про безмежне багатство, щасливу долю та здійснення своїх найзаповітніших бажань. Але нікому так і не вдалося відшукати її.
Та всі вони не знали однієї важливої істини. Посадити троянду у своєму саду було замало. Лише цього недостатньо, щоб отримати її чарівний дар. Потрібно було розгадати її найбільшу таємницю — ким вона була до того, як перетворилася на троянду, і чому назавжди втратила свій справжній вигляд.
Давним-давно одному юнакові все ж пощастило знайти цю дивовижну квітку. Він забрав її до свого саду, дбайливо доглядав, поливав і оберігав від негоди, сподіваючись, що легенда виявиться правдою. Та, попри всі свої старання, він так і не зміг розкрити її таємницю. Минали роки, але відповідь залишалася прихованою, а разом із нею — і чарівна сила троянди.

Нарешті чарівна троянда потрапила до рук Меліси. Вона обережно присіла біля квітки, щоб не пошкодити її ніжного коріння, і дуже дбайливо відкопала троянду разом із грудкою землі. Принцеса міцно тримала свою знахідку в руках і, щаслива, вирушила назустріч батькові.
Король Вітольд саме завершував полювання. Він ще не встиг озирнутися, як Меліса вже стояла поруч із ним, усміхаючись від радості.
— Тату, дивись, що я знайшла! — захоплено вигукнула вона, простягаючи йому троянду. — Правда ж, яка вона незвичайна? Я ще ніколи не бачила такої красивої квітки. Я хочу посадити її в нашому саду.
Король уважно поглянув на троянду. Вона йому теж здалася дуже гарною, хоча він і не підозрював, що перед ним легендарна квітка, про яку століттями складали перекази.
— Якщо вона тобі так сподобалася, люба, то, звісно, посади її, — з усмішкою відповів він.
Коли вони повернулися до палацу, Меліса одразу ж знайшла для троянди найкраще місце в королівському саду. Вона власноруч посадила її біля невеликого мармурового фонтану, де сонце лагідно освітлювало квітник, а легкий вітерець приносив свіже повітря.
Відтоді принцеса щодня приходила до своєї троянди. Вона дбайливо поливала її, розпушувала землю навколо коріння, прибирала бур'яни й милувалася її дивовижною красою.
Минуло кілька днів, і Меліса почала помічати дещо незвичайне. Щоранку, коли сонце лише здіймалося над горизонтом, на пелюстках троянди замість звичайної роси виблискували крихітні прозорі кристали. Вони переливалися всіма барвами веселки, ніби маленькі діаманти, і сяяли так яскраво, що принцеса не могла відвести від них погляду.
Саме тоді вона вперше замислилася, що ця троянда, можливо, зовсім не така, як здавалося на перший погляд.