Мелодія дощу

Літній ранок розтікся широким степом. Різнобарвні поля, розрізані на клапті лісосмугами, вкривали пагорби до обрію, і над цим, наповненим сонячними променями простором, розкинулось безмежне блакитне небо.

По ґрунтовій дорозі, вздовж молодої акацієвої посадки, бадьоро чимчикувала Поліна. Шорти, майка, невеличкий рюкзак, світло-русяве, заплетене в косу волосся. На ледь торкнутому засмагою обличчі сяють щастям сині очі – нарешті вільна!

За плечами полишились випускні та вступні екзамени, шалене нервове напруження і запилене метушливе місто. Лише вчора вона нарешті приїхала до бабусі. Омріяним бажанням було потрапити до улюбленого, загубленого в полях ставка. Пірнути у прозору воду, прикрашену пухнастими смарагдово-зеленими водоростями, спостерігати за величезними, наче вирізьбленими з дорогоцінних каменів бабками, що зазвичай літають просто над водою. Помріяти на мальовничих берегах, вкритих заростями полину і пирію. Отож, зібравши легкий похідний набір, дівчина зранку покинула домівку, бажаючи не лише відпочити, а і прогулятись степом. Дві її подруги обіцяли приїхати після обіду, тож є час досхочу насолодитись самотністю і природою.

Поліна йшла милуючись оточуючою красою. Нарешті можна без завад почути пташиний спів, тихе діловите дзижчання комах, вдихнути на повні груди запахи степових трав та квітів. Жодних людей в полі зору, окрім одинокого трактора десь на обрії. Природа, вітер і простір! Ось воно щастя!

Зупинившись на черговому повороті юна студентка безтурботно зняла взуття. З задоволенням ступила босими ступнями в теплий, неймовірно м’який пил на узбіччі і, щасливо посміхнувшись, рушила далі. Жоден килим не міг конкурувати с цим майже невагомим придорожнім покриттям. І нехай всі ноги в пилюці – тактильна насолода того варта! Було бажання співати і танцювати від відчуття нестримної свободи, котру дарував безмежний степ.

Звук мотоциклу, що наганяв її путівцем, порушив ідилію і дівчина, зітхнувши, зійшла з умовно проїжджої частини. З веселим гиканням пара хлопців оминула її, та проїхавши кілька метрів, незнайомці зупинились і здали назад.

- О, ти диви яка в нас тут безхозна краля, – протягнув, відкидаючи недопалок, один з кремезних юнаків. Поліна розгублено зупинилась під примруженим хтивим поглядом. Безлюдність, що кілька хвилин тому радувала, раптом виявилась пасткою.

Олексій сидів в саморобному курені край поля і задумливо підбирав акорди на гітарі. Нова пісня вперто не складалась. Сьогодні була його черга сторожити кукурудзу – майже курорт. З тих пір як вітчим зайнявся фермерством, вони з братом постійно були при справі. Завжди в наявності був неймовірно широкий вибір занять: всі варіанти роботи в полі, городі, догляд за худобою та нескінченний перелік дрібних завдань по домогосподарству. А якось мати на місяць втрапила до лікарні, то Олексій ще й готувати та пекти хліб навчився, бо у всіх інших в сім’ї такого хисту не виявилось. В свої сімнадцять юнак вже багато чого вмів. І садити, і полоти, і корів доїти, і свиней різати, і трактор водити, а про роботу в полі мабуть вже міг цілу книгу написати, якби хист до письменництва мав. Та юнаку більше до душі були техніка та гітара.

Цього року вони посадили кукурудзу. Вітчим казав вигідне вкладення, якщо врожай буде. Та щоб отримати той врожай, рослини потрібно не лише посадити, прополоти і обробити, а і зберегти. Отож і чергували вони з братом на полі все літо, відганяючи як корисливих односельчан, так і випадкових подорожніх, що вважали цілком нормальним наламати сумку качанів на обід не у власному городі, а у фермера. «А що вам шкода? У вас же ціле поле!».

Великий сірий собака, котрий дрімав поряд, раптом підняв голову, насторожено тріпнув вухами.

- Що, Туман, гості? – спитав хлопець, відволікаючись від струн та повертаючись в бік звивистого шляху вздовж поля. Проте там було пусто. Олексій перевів погляд на собаку – той неквапливо встав, тихо загарчав, а потім стрілою зірвався вперед, тільки мелькнувши за високим кукурудзинням.

- А щоб тебе! – хлопець поклав гітару і гайнув за псом. Проте вже метрів за двадцять вимушений був зупинитись і прислухатись. Його друг, не звертаючи уваги на нескромні розміри, переміщався полем напрочуд тихо. Тож з’ясувати де саме чотирилапий почув чужинця, можна було лише за реакцією самого порушника «кордонів». Зазвичай то була барвиста лайка, щедро пересипана погрозами.

Ось десь праворуч почулись голоси і наче дівочий зойк. Хлопець гайнув навскоси через поле. Туман собака гарний, розумний, просто так жодного разу зуби не показав, проте і йому іноді потрібна підтримка. Одна справа відганяти бродячого пса, інша - сторожового, котрий захищає господаря.

- Та так би й сказала, що ти фермерська курка! – почув Олексій незадоволений голос, а потім звук від’їжджаючого мотоциклу.

Коли він вискочив з зелених заростей, то розгледів лише дві спини, зникаючі за піднятою дорожньою курявою. Проте, детально розглядати візитерів потреби не було. Він і за голосом впізнав Вітька, місцевого «крутелика», сина секретаря сільради. Доволі підступна персона, щоправда боягуз. Цей на Тумана ризикне піти лише маючи під рукою батьків обріз, не менше.

Хлопець стурбовано озирнувся. Собака справді був тут і все ще грізно скалився, проводжаючи поглядом людей, а біля нього стояла, вчепившись побілілими пальцями в довгу сіру шерсть, дівчина. Побачивши Олексія вона перелякано сахнулась, намагаючись сховатись за пса.