6. Про пошук місця, де чорт загубив ріг
Ранок настав.
Півень про це,
вже не раз прокричав.
Всі зайві мари
не йшли з голови.
Десь сонна
пленталась думка:
«Місце знайшов.
Тепер би рога знайти!».
Та сон повільно
силу втрачав.
Куца істота
проспала ранкові турботи.
Лиш під обід,
давай себе піднімати:
вітри розганяти,
мляво рот роззявляти,
копита під себе впирати,
коліна - «Х-х-х…! Хрусь! ».
У сторону іншу
згинати.
Чхнув, почесав собі спину -
нечиста істота!
Чорт та й чорт -
ні дати, ні взяти.
Може, й собі щось почесати?!
Зараз,
і буду далі мовляти!
Думав куций копитний,
що справа легка,
і майже закрита.
Лишилось лиш оком
місцину обвести -
ріг свій підняти.
Солому й пилюку струсити і,
на голову вперти-вмостити.
Та думку, на язик як не клади,
як його не вертай,
лиш словом
ніщо не зробити.
Думці справами
слід підсобити.
І лише тоді,
на коліна долоні
можеш покласти,
люльку й тютюн
спо-о-окійно смалити.
Плоду роботи радіти.
Думка без діла -
як чорт без рогу!
Цілий день, прямо з обіду,
чорт плазував -
оком, носом, копитом.
Все через себе пустив,
та… - ніц! Рога нема!
Все, окрім вітряка,
через сито пройшло.
Лихо ріг не знайшло.
—А може, ріг у млині?
Може, Мельник знайшов,
і поклав його на мішки?
Та як до нього зайти?
Люди крила млинів
хрестами зліпили,
щоб, коли вітром крутило,
то ніби землю хрестило.
—Щоб нечисть у нім:
не скакала,
не гарцювала,
не заважала! - дяк сварливо,
як у церкві, лічив.
Тут хитрість потрібна така,
хмммм…:
—Або зняти хреста,
буцім крила із вітряка,
або майно це купити,
згодом спалити,
попіл по вітру пустити.
А після вітру -
лиш поглядіти, підняти своє,
і ріг в голові -
буде міцно сидіти!
Чи може ґазду,
з цього світу,
у кращий ізжити?
Але на небі,
про мене вже знають,
за усім спостерігають.
І за ціну таку,
здобуду ще більшу,
славу дурну!