Мельник і чорти, які стали людьми…

1. Про чорта, відьму, попа і пияку у корчмі

1. Про чорта, відьму, попа і пияку у корчмі

 

Дим, жар і пітьма!

Ні, не пекло - корчма!

Все гуляє, танцює, співає,

і як може себе - розважає.

Щастя і горе, горілка,

тут все змиває,

і із пики стирає.

 

Чорт був

«на рогах» - пʼяний і дурний!

Корчма хоч і стара,

та гульня буйна була.

Стрімким потоком

всіх у прірву несла.

 

Признавала там чортівня

одного попа.

Де, на хуторі,

коло тієї корчми,

ще церква стара.

Так то - того попа

і церква, і паства була.

 

Давно вже той піп,

був ширше вузької дороги,

що до раю вела,

тереном - вся вдовж,

обабіч - чортополохом цвіла.

У неба широкі ворота,

та стежинка вузька.

 

Піп казав, що довго

не терпить у чоботях ноги.

—А босим ходити?!

Чи дурнів немає кому

на райській дорозі зустріти?

 

Нечисть

в обидві щоки лобизав!

Служби дивні давав,

ні на що не зважав.

 

На шабаші попівськім

горілка,

не шкодувалась!

В горла гостей проливалась,

і в душах їх,

хммм…, чи то де,

із ковтком опинялась.

 

Чорт цей горілку,

знатно смоктав і хвалив!

Мацав ніч і блудив,

і в пазухах відьми

таки опинився.

Скажу!

Ой! Ніч та була,

чорніша,

як сама чорна смола!

 

А пригода лиш далі була.

 

Чорт реготав, рогами кивав,

слізно брехав,

і про те,

як курка знесла райське яйце!

Як на роги молочні свої

не зважав, і цапу, на його

бараняче місце вказав!

 

Відьму - так і всяк розважав.

А як став припадати той кавардак,

хто де - попадали спати.

 

Чорта відьма тягала,

міцно в обійми вминала,

ще трохи, і під вінцем,

копита б топтались,

рушником долі звʼязались.

Та цього біс не хотів,

і задумав втікати.

Не хотів у відьми,

свої підкови чіпляти.

Хіба ж після блуду,

не схочеш ти вдома поспати?

 

Навшпиньки підвівся,

на відьму скривився.

Спить суча баба!

Більмо відкрите,

горлом клекоче!

Ну не страх серед ночі?

 

І чорт крадькома,

тихо копитом ступає,

навіть тінь не чіпляє.

Двері вчинив,

і себе крізь них,

вітром цідив.

 

Та загримів!

За ганчірʼя брудне і

онучі старі перечепився,

та навтьоки дременув -

вітром пустився!

 

Себе не спиняв.

Відьмі хвостом

вже з дороги махав,

себе обіцяв!

Так путь до пекла тримав,

спʼяну,

як памʼятав.

 

Манівцями, хмільним колом,

дугою дорогу долав.

Прохолоду нічну у себе вбирав.

Поспішав.

 

Чорт мав хутко у пеклі

про все розказати.

Сил не було у собі,

радість пригоди тримати.

Про пияку, відьму,

церкву, корчму і попа:

 

—Гріхи не потрібно ховати!

Пекло свіжим -

про все має знати.

Радісна ж бо новина!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше