Про дяка, брехню і долю
Наш дяк
був перший брехун на селі!
Якось казав,
що він у пеклі бував.
Брехав, ще й не раз,
про пекло своє.
Між собою люди,
всяке казали,
частіше шептали,
що наш дяк -
то справжній чорт!
Що він лиш прийняв
людини подобу.
Відрікся від пекла,
розірвав
писану кровʼю угоду.
Дивом дивним,
дяком у церкві зробився.
А як же ж він
рясно хрестився!
…і бувальщина ця -
то від дяка того брехня!
Хоча, густо брехати -
і у попа,
ця вада заразна була!
Та лінь від природи
і товстий живіт
йому заважали,
і лише наступну вершину
за попом закріпляли.
А ми, дітьми,
пучили баньки.
Ті брехні у себе вбирали,
думками у жмих їх зминали
і правду у ньому шукали.
Так от,
про нашого дяка…
Інколи він,
бувало мовчав, та
навіть мовчки - брехав!
Оком вмів
страху тако-о-го впустити.
Чортом ставав!
І ми
починали тремтіти.
Під шапкою,
мені так здавалось,
у нього там
щось ховалось.
Чому, все дитинство моє
і дивувалось.
Примруженим оком
на нас всіх дивився.
За шкоду дитячу сварився,
рукою хитрі вуста
прикривав, і своє,
далі брехав.
Бувало, свічки
перед святом крутив,
то зубом таке молотив…!
Що ні в тин, ні у ворота
не лізла та щира брехота!
Лише вночі
являлись його хитроти,
коли темінь у сон,
нас дітьми забирала.
Тоді все, як насправді,
перед очами ставало.
І історія ця,
не те, що б добра чи зла.
Казав чортом дяк:
«…і правда й брехня,
були, є і будуть завжди.
І світу на цьому -
зупинки нема.
А тут - щира правда,
тут лиш дійсність одна!».
Ще бурмотіла худа,
вертка дяка порода:
—Люди є різні,
і різні мають турботи!
Одні -
перед пеклом спину згинають,
інші, як я, христобожі,
тягнуть шию у небо,
душі спасають!
Та є і такі,
що себе не згинають,
не виправляють,
божого страху не мають,
ніщо не чекають,
долю свою,
самі обирають!
Одні - чортами,
і на цей, і на той
світ прийшли,
та стали
людьми!
Бували такі вечори,
коли ми, діти,
купи тримались,
і у дяка господі збирались.
Дяк нам всяке тоді говорив:
«І мені дайте-но щось,
щоб обперти себе!
І я подобу зміню -
світ розверну!
А на брехні усі,
моя думка така -
дайте те,
що не можете дати!
І я зроблю те,
чому - не бувати!».
Почуйте і ви,
ці брехні пусті,
що у дяка в гостинах були…