Мельник і чорти, які стали людьми…

ПЕРЕДМОВА. Про дяка, брехню і долю

Про дяка, брехню і долю

 

Наш дяк

був перший брехун на селі!

 

Якось казав,

що він у пеклі бував.

Брехав, ще й не раз,

про пекло своє.

 

Між собою люди,

всяке казали,

частіше шептали,

що наш дяк -

то справжній чорт!

Що він лиш прийняв

людини подобу.

 

Відрікся від пекла,

розірвав

писану кровʼю угоду.

Дивом дивним,

дяком у церкві зробився.

А як же ж він

рясно хрестився!

 

…і бувальщина ця -

то від дяка того брехня!

 

Хоча, густо брехати -

і у попа,

ця вада заразна була!

Та лінь від природи

і товстий живіт

йому заважали,

і лише наступну вершину

за попом закріпляли.

 

А ми, дітьми,

пучили баньки.

Ті брехні у себе вбирали,

думками у жмих їх зминали

і правду у ньому шукали.

 

Так от,

про нашого дяка…

 

Інколи він,

бувало мовчав, та

навіть мовчки - брехав!

 

Оком вмів

страху тако-о-го впустити.

Чортом ставав!

І ми

починали тремтіти.

 

Під шапкою,

мені так здавалось,

у нього там

щось ховалось.

Чому, все дитинство моє

і дивувалось.

 

Примруженим оком

на нас всіх дивився.

За шкоду дитячу сварився,

рукою хитрі вуста

прикривав, і своє,

далі брехав.

 

Бувало, свічки

перед святом крутив,

то зубом таке молотив…!

Що ні в тин, ні у ворота

не лізла та щира брехота!

 

Лише вночі

являлись його хитроти,

коли темінь у сон,

нас дітьми забирала.

Тоді все, як насправді,

перед очами ставало.

 

І історія ця,

не те, що б добра чи зла.

 

Казав чортом дяк:

«…і правда й брехня,

були, є і будуть завжди.

І світу на цьому -

зупинки нема.

А тут - щира правда,

тут лиш дійсність одна!».

 

Ще бурмотіла худа,

вертка дяка порода:

—Люди є різні,

і різні мають турботи!

 

Одні -

перед пеклом спину згинають,

інші, як я, христобожі,

тягнуть шию у небо,

душі спасають!

 

Та є і такі,

що себе не згинають,

не виправляють,

божого страху не мають,

ніщо не чекають,

долю свою,

самі обирають!

 

Одні - чортами,

і на цей, і на той

світ прийшли,

та стали

людьми!

 

Бували такі вечори,

коли ми, діти,

купи тримались,

і у дяка господі збирались.

 

Дяк нам всяке тоді говорив:

«І мені дайте-но щось,

щоб обперти себе!

І я подобу зміню -

світ розверну!

А на брехні усі,

моя думка така -

дайте те,

що не можете дати!

І я зроблю те,

чому - не бувати!».

 

Почуйте і ви,

ці брехні пусті,

що у дяка в гостинах були…




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше