Розділ 21 "Кров та принцеса". Сторінка 286

Але Ашаір був глухий до її сліз; його власна шкура хвилювала його значно більше, ніж майбутнє сина. Витягнувши дружину на вулицю через чорний вихід, король сподівався втекти, та в ту ж мить повітря перед ними з гуркотом розсіклося.

Бронзова Мрія з важким гуркотом приземлилася просто на бруківку палацового двору, заблокувавши їм шлях. Звір випустив із пащі дикий крик, а на його спині непохитно й гордо сиділи Елеонор та Альба, дивлячись на правителя королівським, крижаним поглядом.

Тим часом за сотні кілометрів звідти, на шляху до столиці, лорд Баста Сефтті та старий лорд Гербер під'їхали до ворожих стін Букріверу. Проте замість того, щоб зустріти опір, вони натрапили на хаос і приглушений плач палацової прислуги.

Розпитавши переляканих вартових, лорди з жахом дізналися новину, яка замородила кров у жилах: розбита горем леді Ріфа не витримала вантажу власних помилок і втрат, напередодні вночі кинулася з підвіконня у бурхливі води річки. Збагнувши, що замок залишився без господині, а ситуація вийшла з-під будь-якого контролю, Баста та Гербер негайно зупинилися в палаці Букріверу, намагаючись перевести подих і вирішити, що робити далі в цій хаотичній війні.

У напівтемній, холодній залі Букріверу старий лорд Гербер важко опустився в крісло, яке ще нещодавно належало його доньці. Потерши втомлені скроні, він цинічно й холодно подивився на союзника.

— Що тут думати, Басто? — хрипко кинув Гербер. — Ріфа мертва, принцеса теж, а рід Сефтті стікає кров'ю. Я сяду на цей трон і візьму замок під свій контроль, бо більше тут немає кому тримати владу!

Лорд Баста Сефтті аж здригнувся від такої наглості. Його очі спалахнули люттю, а обличчя викривилося від бридливості. Він різко піднявся з місця, гучно вдаривши кулаком по столу.

— Ти з глузду з'їхав, старий маразматику?! — проревів Баста, тицяючи пальцем у бік Гербера. — Твоя донька влаштувала весь цей кривавий жах, через неї загинула Сапхіра, моя люба племінниця, а ти тепер хочеш корону на свої паршиві зморщені плечі?! Ти просто безсовісний лицемір!

Між старими соратниками спалахнула люта, брудна сварка, повна взаємних звинувачень і прокльонів. Зрозумівши, що з цим божевільним старим більше ні про що говорити, Баста Сефтті плюнув на підлогу, різко розвернувся і покинув залу. Вибігши у двір, він скочив у сідло вірного коня і з кількома людьми поскакав геть із Букріверу — його шлях лежав прямо до столиці, подалі від цього проклятого місця.