Розділ 21 "Кров та принцеса". Сторінка 283

Під ними проносилися чорні плями сплячих лісів, розмиті смуги полів та темні стрічки річок, що сріблилися в блідому світлі місяця. Гуркіт могутніх крил Бронзової Мрії заглушував усе навколо, створюючи навколо них ізольований, майже інтимний простір на висоті пташиного польоту. Холодний нічний вітер жорстоко бив у обличчя, розвіваючи довге світле волосся Елеонор і змушуючи соболине хутро на комірі Альби тремтіти під сильними повітряними потоками.

Перекриваючи гуркіт вітру, Елеонор злегка обернула голову назад, намагаючись зловити погляд подруги. Її сині очі блищали в темряві від напруги й перенесеного горя, але в них читалося глибоке полегшення.

— Альбо! — крикнула Елеонор, напружуючи голосові зв'язки. — Я... я така щаслива, що ми знову разом! Що цей морок не розвів нас остаточно!

Альба сиділа за її спиною, міцно притиснувшись до талії Елеонор і відчуваючи тепло її тіла крізь тканину світло-синьої сукні та білого плаща. Вона заплющила очі на мить, дозволяючи вітрові гратися зі своєю витонченою тонкою косою, що звисала на плечі поруч із блискучою срібною тіарою.

— Я теж радію, Елеонор, — її голос звучав дещо глухо через хутро, але в ньому лунала непідробна щирість. — Знай... усе, що було раніше, усі наші сварки, образи й непорозуміння... я пробачаю тобі. Повністю.

— Дурненька... — проказала вона чи то до себе, чи то до подруги. — Це ж було понад два роки  тому. Хіба це зараз має хоч якесь значення перед обличчям такого жаху, який ми пережили? Ми пройшли через надто багато, щоб тримати старе у серці.

Їхні слова загубилися в гуркоті повітряних потоків, але тепло від цього короткого діалогу залишилося між ними, зцементовуючи їхній зв'язок перед фінальною битвою.

Тієї ж хвилини під крилами велетенського звіра промайнули знайомі зубчасті контури стін. То був Букрівер — замок, звідки почався цей ланцюг кривавих помилок, де сиділа перелякана леді Ріфа і де розгорталася доля їхнього походу. Вони не зупинялися тут. Бронзова Мрія лише могутньо змахнула крилами, кинувши зверхній, хижий погляд на темні башти фортеці внизу, і понеслася далі на південь, залишаючи за спиною німі каміння зради, щоби принести заслужену каральну бурю в саме серце ворожої столиці.