Розділ 21 "Кров та принцеса". Сторінка 280

Тим часом у столиці панувала похмура, гнітюча атмосфера. Під густими сірими хмарами, що затягнули небо над містом, відбувалося приховане й моторошне поховання. Королівська родина та наближені лорди стояли біля підніжжя Храму Шести Башень, зодягнені в глибоке чорне вбрання. У центрі площі стояло тіло принцеси Сапхіри — знівечене, без голови, загорнуте в траурні савани.

У повітрі висіла важка напруга, яку порушували лише приглушені ридання та люті клятви.

— Вони заплатять за це, — процідив крізь зуби один із наближених радників, стискаючи руків'я меча. — Ми не залишимо Північ і прокляту долину Елвоуллу без покарання за такий ганебний злочин. Кров за кров.

За наказом жерців факели торкнулися просоченої смолами та оліями тканини. Тіло Сапхіри різко спалахнуло, але полум'я дивним чином не було звичним рудим чи жовтим. Вогонь піднявся вгору моторошним, яскраво-синім сяйвом, що холодно відбивалося у сльозах присутніх.

Усі навколо плакали, закриваючи обличчя руками від жаху та невідворотності горя. Лише маленький принц Вест, якого тримала на руках заплакана Енн, не роздав ані звуку. Його великі дитячі очі дивилися прямо на моторошне синє полум'я, не проронивши жодної сльозинки, ніби малюк на рівні інстинктів розумів усю глибину темряви, що огорнула їхній дім.

По обіді внутрішній двір Елвоулла наповнився похмурим мовчанням. Під холодним сірим небом зібралися всі мешканці замку, одягнені в темні жалобні вбрання. Настав час віддати останню шану принцесі Сапхірі, хоча в їхньому розпорядженні була лише її відрубана голова, дбайливо прикрита білим шовковим полотном на невеликому кам'яному постаменті.

Альба більше не тримала в собі весь свій біль. Зломлена горем і мовчанням, вона підійшла до Елеонор і міцно притиснулася до неї, ховаючи обличчя на її плечі. Дві жінки стояли посеред двору, гірко й нестримно плачучи, розділяючи важку втрату, яку не міг загоїти жоден політичний розрахунок.

У цю хвилину тишу порушив тихий скрегіт кігтів об камінь. Бронзова Мрія — величезний крилатий звір — повільно підвелася зі свого місця неподалік. Її важкий погляд сповнився дивної, майже людської скорботи. Відчувши глибокий містичний зв'язок із загальною людською скорботою та болем Елеонор, істота підійшла до постаменту.

Ніжно, з неймовірною для її велетенських розмірів ощадливістю, Бронзова Мрія підняла своєю масивною лапою біле полотно разом із тим, що під ним ховалося. Не зронивши жодного звуку, звір розвернувся і важкою, але плавною ходою попрямував в повітрі до виходу з внутрішнього двору. Вона понесла голову Сапхіри кудись далеко, крізь стіни цитаделі, у невідомому напрямку, де серед тиші й забуття на них усіх нарешті чекав спокій.