Розділ 21 "Кров та принцеса". Сторінка 279

Наступного ранку над залою рад в Елвоуллі нависла важка, майже нестерпна тиша, яка за мить вибухнула панікою. Потертий дорожній мішок, доставлений стомленим кур'єром із Букріверу, лежав просто посеред дубового столу. Коли звідти дістали відрубану голову, у кімнаті зчинився справжній кіпіш: радники з блідими обличчями відсахнулися назад, а дехто ледь не впав зі стільців.

Але найстрашнішим було те, чию голову вони побачили.

Альба сиділа на своєму місці, дивлячись у одну точку скляним, порожнім поглядом. Уся її залізна холоднокровність кудись зникла — вона повністю зачинилася в собі, відмовляючись вимовити хоч слово, а по її щоках беззвучно й нестримно котилися сльози.

Поруч із нею Елеонор Хайм ридала вголос, не соромлячись своїх сліз. Її сині очі, зазвичай сповнені крижаної рішучості, тепер дивлялися на мертве обличчя Сапхіри — її колишньої подруги та близької людини, чию голову варвари безжально кинули на стіл, як зіпсований товар. Раптом Елеонор різко піднялася, відштовхнувши стілець, і з диким гнівом у голосі кинулася на літнього лорда Гербера, тицяючи пальцем у його бік:

— Це все ти! — зриваючись на крик, люто випалила Елеонор, задихаючись від люті та болю. — Це твої тупі листи, твої зв'язки і твоя курва-донька! Ти зв'язався з цими виродками, і тепер Сапхіра лежить тут через вас! Ти у всьому винен, старий ублюдку!

Лорд Гербер поблід, але тримався прямо. Він важко сперся руками об стіл, намагаючись стримати її гнів, і прохрипів:

— Я не винен, Елеонор... Я відправив листа з чітким наказом! Звідки я міг знати, що Ріфа найме таких тупорилих м'ясників, які не здатні відрізнити дорослу жінку від дитини?! Я сам вражений не менше за вас!

Поки вони сперечалися, лорд Баста Сефтті сидів на своєму місці, глибоко зануривши обличчя в руки. Його військовий розум гарячково працював, намагаючись знайти вихід із цього жахливого політичного тупика. Він важко підняв погляд на розкішне волосся мертвої жінки, а потім перевів очі на мовчазну, розбиту Альбу.

— Годі кричати, цим її не повернеш, — суворо й глухо перебив їх Баста, підводячись і перериваючи сварку. Він глянув на страшну ношу на столі. — Нам треба вирішити, що робити з цим далі. Зберігати її тут довше не можна.

Зробивши важкий вдих, радники спільно дійшли єдиного правильного рішення: попри всі політичні ризики та помилки найманців, принцеса Сапхіра Сефтті заслуговує на гідність. Вони вирішили влаштувати їй скромне, але почесне поховання після обіду, щоб віддати останню данину поваги загиблій королівській крові.