Розділ 21 "Кров та принцеса". Сторінка 276

Ройд ущипливо посміхнувся, задоволений таким поворотом подій, і кивнув:

— Як скажеш. Принаймні за це нам заплатять сповна.

Не даючи дівчині жодного шансу на порятунок, Інтліго різко підняв важкий меч. Одним відточеним, безжальним ударом він провів по її горлу. Потужний струмінь гарячої крові бризнув на стіни та розкішний килим, а великі зелені очі принцеси Сапхіри заплющилися назавжди, обірвавши її життя у кривавій тиші вежі.

Ройд одразу ж дістав із-за пояса важкий полотняний мішок і без вагань зробив те, навіщо вони сюди йшли. Вже за мить обидва найманці, тримаючи здобич при собі, щодуху кинулися геть із покоїв, вискакуючи через потайні ходи та спускаючись донизу.

Тільки коли вони вже розчинилися в темних столичних провулках, позаду, у стінах палацу, знявся крик — охорона нарешті пробилася до розгромленої кімнати, виявивши жорстоке вбивство та здійнявши на вуха всю варту королівства.

Двері королівських покоїв розлетілися від удару. Захеканий вартовий у закривавлених обладунках ледь тримався на ногах, коли впав на коліна перед ложем, на якому спав король.

— Ваша Величносте!.. — прокричав він, задихаючись. — Простіть, але... у вежі... Вашу сестру, принцесу Сапхіру, жорстоко вбили!

Король Ашаір повільно піднявся на ліжку. На його обличчі не здригнувся жоден м'яз — до сестри він завжди ставився холодно, і звістка про її смерть не викликала в його серці ані краплі болю. Він байдуже глянув на вартового, а потім перевів погляд на темні вікна, відчуваючи, як холодний липкий страх усе ж підступає до горла.

— Як це сталось? — холодно й різко кинув Ашаір, стискаючи простирадло пальцями. — Покої у вежі охоронялися! Вся моя родина тепер під загрозою, і якщо подібне сталося тут, під самим носом у варти, то вороги можуть дістатись і до нас!

Енн Флорбрейк різко зріднила простір почутого, зриваючись із ліжка. Її обличчя зблідло від жаху. Вона миттєво підхопила на руки маленького Веста. Від різкого руху й загальної напруги малюк одразу прокинувся і зашорено заплакав, притискаючись до матері.

Сама Енн теж не стримала сліз — гарячі краплі котилися її щоками, падаючи на сорочку дитини. Вона з жахом дивилася на чоловіка, не вірячи його крижаній байдужості до всього, крім власних параноїдальних страхів.