Розділ 21 "Кров та принцеса". Сторінка 273

Інтліго Флорбрейк та Ройд Парен, загорнуті у важкі ризи служителів Храму Шести Башень, впевнено піднімалися головними сходами. Охоронці, що стояли біля входу, лише коротко кивнули «священникам», не підозрюючи, що під грубим полотном тканини приховані сталеві клинки.

Чоловіки мовчки минули другий поверх. Серце палацу було тут — за цими стінами спали король Ашаір та маленький принц Вест, але Інтліго і Ройд, виконуючи свій підступний план, навіть не зупинилися. Вони звернули до вузького гвинтового підйому, що вів до найвищої вежі.

— Це божевілля, Інтліго, — прошепотів Ройд, піднімаючись сходами й обережно ступаючи на кам’яні плити, щоб не видати зайвого звуку. — Ми пройшли повз самісінькі покої короля, а ти навіть не глянув у той бік. Ти ж казав, що леді Ріфа хоче голову спадкоємця, а не прогулянку під дахом вежі.

Інтліго кинув на нього похмурий погляд, не зупиняючись. Його кроки були важкими, але впевненими.

— Ти надто шумний, Ройде, навіть коли мовчиш, — відрізав Інтліго, стискаючи край ряси. — Ми не підемо в покої через головні двері, де стоїть варта. Ми піднімемося на верхній ярус вежі, а звідти спустимося через балконну галерею. Це безпечніший шлях, якщо хочеш вийти з палацу живим.

— Галерея? Ти з глузду з'їхав? — Ройд ледь не спіткнувся на сходах, але Інтліго міцно схопив його за лікоть, змушуючи рухатися далі.

— Ти хотів грошей, — прошипів Інтліго, наближаючись до майданчика. — А гроші люблять тишу і терпіння. Ми обминемо принца і короля зараз, щоб вдарити тоді, коли вони найменше цього чекатимуть. Просто продовжуй йти і тримай свій рот закритим, доки ми не опинимося на позиції.

Вони продовжували підйом, оминаючи рівні, де за стінами тихо спала королівська родина, і впевнено рухалися до вершини, де холодний вітер столиці вже почав вити в бійницях вежі.

Інтліго різко зупинився на напівтемному майданчику вежі, різким рухом піднісши палець до губ і наказуючи Ройду замовкнути. Весь цей довгий підйом про погрози королю чи принцу був лише грою на публіку. Замість того, щоб іти далі вгору, Флорбрейк різко розвернувся, націлившись на важкі, оковані залізом двері, що ховалися у затишку кам'яного котла вежі.

Ройд навіть пискнути не встиг, як Інтліго з розбігу вдарив плечем у стулку. Двері з тріском розлетілися від несподіваного удару, відкриваючи розкішні, затишні покої, де панував м'який напівморок і запах дорогих парфумів.