Розділ 21 "Кров та принцеса". Сторінка 272

Тим часом лорд Баста Сефтті, який до цього мовчав у кутку мапи, нахилився вперед. Його понівечене війною обличчя дещо пожвавилося від стратегічних думок. Він упевнено поклав руку на край столу:

— Листи чи не листи, а нам варто дивитися на кілька кроків уперед, — твердо промовив Баста. — Коли цей загін виконає роботу і в столиці почнеться неминучий траур за принцом, Ашаір та його посіпаки втратять пильність. І от саме тоді нам знадобиться наша головна перевага. Нам буде потрібна віверна, щоб завдати удару з повітря і прорвати їхні стіни без довгих облог.

Елеонор підняла погляд на Басту, її сині очі холодно й розважливо оцінили слова колишнього десниці. Вона злегка кивнула, погоджуючись із тактикою, і чітко окреслила свою умову:

— Віверна готова, і Бронзова Мрія слухатиметься мене, — спокійно відповіла леді Хайм. — Але я підніму її в повітря і полечу до столиці лише тоді, коли ми дійсно будемо знати напевно: король і його дружина повністю занурені в горе та оплакують свого сина. Ніяких зайвих ризиків у сліпу — тільки точний удар у найслабшу мить їхнього розпачу.

Час у їхньому розпорядженні стискався, наче натягнута тятива. Коли сутінки остаточно перейшли в густу, непроглядну ніч, Інтліго Флорбрейк та Ройд Парен нарешті дісталися високих кам'яних воріт столиці. Завдяки знанню Ройдом потаємних лазівок та вмінню Інтліго діяти без зайвого шуму, їм вдалося прослизнути в місто непоміченими.

Першою їхньою метою став Храм Шести Башень, розташований на віддаленому пагорбі, де в цю пізню годину було відносно порожньо. Увійшовши всередину під виглядом прочан, вони діяли з холодною професійністю найманців. Усередині було тихо, лише відблиски свічок грали на викарбуваних символах башень.

Зіткнувшись у безлюдному коридорі з двома служителями храму, Інтліго та Ройд не вагалися. Задушивши чоловіків у темному кутку перш, ніж ті встигли підняти тривогу, вони швидко роздягли тіла. Невдовзі Інтліго та Ройд уже були перевдягнені у важкі ризи, прикрашені символікою Шести Башень, що повністю приховували їхні постаті та заховану під тканиною зброю. Тепер, під маскою священнослужителів, їм відкривався шлях до самого палацу — хто ж підозрюватиме смиренних слуг храму у спробі дістатися до королівської колиски?