Розділ 21 "Кров та принцеса". Сторінка 269

Проте не всі в залі розділяли це свято життя. У темних кутках біля колони кілька знатних лордів спостерігали за Енн із неприхованою зневагою. Вони прикривали роти рукавами, передаючи одне одному отруйні плітки й перешіптуючись між собою. Дехто з них з гіркотою згадував минулі дні, наголошуючи тихим голосом, що колишня королева Альба була не лише значно вродливішою, а й походила з величного, шляхетного роду Півночі, тоді як нинішня володарка трону — всього лише вискочка зі служниць.

У той самий час за сотні миль від Мідного Каменю, у стінах холодного та суворого Елвоулла, запанувала нічна тиша. Альба сиділа на краю ліжка у своїй кімнаті, готуючись до сну. Після довгих днів нарад, тривог і прихованого болю її тіло вимагало відпочинку.

Елеонор, мовчки взявши дерев'яний гребінь, підійшла ближче і, як бувало в їхні давні, спокійні часи до війни та зради, лагідно почала розчісувати довге волосся подруги. Цей звичний жест на хвилю приніс обом примарне відчуття безпеки, проте за мить ілюзію спокою зруйнував різкий, важкий запах.

Коли Альба трохи посунулася, з-під її довгої сукні потягнуло липким, солодкуватим і гнильним смородом. Поранена під час втечі та боїв нога, за якою довгий час не було належного догляду, почала гнити.

Елеонор завмерла з гребенем у руках, її обличчя посмутніло. Вона обережно відгорнула тканину, оглядаючи рану, і її сині очі сповнилися тривогой.

— Це не дуже добре, Альбо, — тихо й стурбовано мовила Елеонор, дивлячись на почорнілі краї шкіри. — Гангрена поширюється. Якщо ми негайно нічого не зробимо і не знайдемо толкового лікаря, ти втратиш ногу... або навіть життя.

Альба лише втомлено змахнула головою, відчуваючи, як гарячка починає туманити свідомість. Вона вже не мала сил сперечатися чи боятися. З допомогою Елеонор вона лягла на ліжко, накрилася важким вовняним хутряним пледом і майже одразу провалилася в глибокий, липкий сон.

Світ навколо неї розчинився в темряві, перетворившись на марево. Уві сні Альба опинилася в якомусь похмурому, нереальному просторі, де мерехтіли десятки високих воскових свічок. Крізь пелену сну вона бачила моторошну картинку: двоє безликих чоловіків міцно тримали на підлозі якусь жінку, з дикою жорстокістю розриваючи її тіло на частини. Бруд, кров і крики змішувалися в одне виття, але що ближче вона придивлялася, то чіткіше розуміла: ці фігури й жахливі тортури — лише викривлені тіні від свічок на кам'яній стіні. Альба безпорадно дивилася на це рухоме марево, не в змозі ворухнутися чи зрозуміти, що насправді відбувається навколо неї.