Розділ 21 "Кров та принцеса". Сторінка 264

У той самий час за сотні миль на північ, у холодній і непохитній цитаделі Елвоулл, атмосфера в залі ради була напруженою до краю. На дубовому столі знову лежали мапи, а навколо них зібралася незмінна четвірка: леді Елеонор, королева Альба, досвідчений лорд Гербер і понівечений війною Баста Сефтті.

Елеонор першою порушила мовчанку, тримаючи в руках розгорнутого шпигунського листа, що надійшов зі столиці кілька годин тому. Її сині очі холодно й різко дивилися на присутніх.

— У нас з'явилася нова і набагато серйозніша перешкода, — спокійно, але з прихованою тривогою промовила вона, поклавши лист на стіл. — Ашаір більше не просто самотній тиран на троні. Енн народила йому сина — Веста. Хлопчику вже чотири місяці, і він міцно тримає корені цієї династії.

Лорд Гербер важко зітхнув, зморщивши лоб і спираючись руками на стіл.

— Це змінює правила гри, — похмуро промовив він. — Поки Ашаір був один, його смерть означала б швидкий кінець режиму. Тепер у нього є спадкоємець. Навіть якщо ми приберемо короля, почнеться боротьба за регентство, а придворні пси триматимуть владу зубами заради цього хлопчика. Він перетворюється на справжню загрозу нашому майбутньому походу.

Альба мовчки сиділа поруч, стиснувши кулаки так, що побіліли кісточки. У її сірих очах спалахнув небезпечний вогонь — поява дитини їхнього заклятого ворога означала лише одне: коріння зла пустило занадто глибокі пагони, і знищити його тепер доведеться до кінця.

Лорд Гербер важко сперся долонями на дубовий стіл, його обличчя, вкрите глибокими зморшками від війн і втрат, застигло в крижаній масці безкомпромісного розрахунку. Він обвів поглядом занепокоєних радників і впевнено кинув важке слово.

— Ми не маємо часу гратися в шляхетність, коли на кону стоїть виживання всіх нас, — різко промовив Гербер. — Я знаю людей на кордонах Букріверу. Наймемо загін найбезжальніших бандитів і різників звідти. Вони непомітно прослизнуть до столиці, проб'ються до дитячих покоїв і скинуть цього малого хлопчика з високої стіни чи башти. Для них це просто робота, а для нас — єдиний вихід.

Альба різко здригнулася, відсахнувшись від столу. В її сірих очах майнув шок і відвертий опір; вона схрестила руки на грудях, відчуваючи, як усередині все протестує проти такого брудного кроку.