У теплих, заповнених пахощами дорогих масел та шовку покоях панував затишок. Ашаір Сефтті сидів на краю широкого ліжка, спостерігаючи за своєю дружиною, і на мить забував про всі державні турботи та загрози, що густо збиралися на кордонах його королівства.
Їхньому синочкові виповнилося рівно чотири місяці. Малюк уже впевнено тримав голівку і з цікавістю розглядав усе навколо своїми великими, яскраво-зеленими очима, в яких уже читався вольовий характер батька. Його маленьку голівку покривав густий пухнастий чубчик світло-рудого волосся — вилитий Ашаір у мініатюрі.
Енн ніжно притискала хлопчика до грудей, щасливо посміхаючись і вдихаючи його солодкий дитячий запах.
— Подивися на нього, Ашаіре, — тихо промовила вона, переводячи ніжний погляд на чоловіка. — Він виросте сильним. Настільки сильним, що ніхто й ніколи не наважиться відібрати в нього те, що належить йому по праву.
Король гордо кивнув, простягнувши руку й лагідно торкнувшись крихітної долоньки малюка. Для нього цей хлопчик був не просто спадкоємцем — він був доказом його непохитної влади й тріумфу.
— Наш маленьких Вест, — упевнено промовив Ашаір, притягуючи дружину і сина до себе у міцні обійми. — Він буде правити цим світом.