Розділ 19 "Штурм столиці". Сторінка 261

— Елеонор... скажи мені чесно, — тихо промовила Альба, порушивши нічну тишу й кивнувши на віверну. — Як тобі взагалі вдалося її приборкати тут, у стінах замку? Як такий дикий звір підкорився людині так швидко?

Елеонор злегка посміхнулася, спостерігаючи за тим, як віверна уві сні поворушила крилом. Вона перевела погляд на подругу:

— Чесно кажучи, Альбо, я й сама до кінця не вірю, що це сталося, — спокійним, розміреним голосом відповіла Елеонор. 

Вона зробила коротку паузу, згадуючи ту мить, і її сині очі м'яко заблищали:

— Я просто підійшла до неї сама, без жодного страху, і мовчки протягнула свою руку. Вона спершу страшенно проричала на мене, виставивши ікла, від чого затремтів весь камінь під ногами. Але я не відступила. Звір відчув мої наміри, і в якийсь момент я просто підійшла впритул і дала їй свою руку. Вона спершу проричала, та після цього я наважилася сісти на неї — і в ту ж секунду відчула відразу глибокий, непорушний зв'язок, ніби ця істота була створена для мене.

Альба уважно вислухала розповідь подруги, легенько торкнувшись пальцями краю плаща. У її очах промайнув подив, змішаний із глибокою повагою до рішучості леді Хайм.

— Це справді неймовірно... — тихо промовила Альба, знову переводячи погляд на величного звіра. — Мабуть, у цьому світі не так багато людей, здатних ось так зазирнути в очі смерті й знайти спільну мову зі звіром.

Елеонор тепло й ледь помітно всміхнулася, дивлячись на потужну постать віверни, що мирно дихала у темряві подвір'я. Вона зробила кілька кроків до неї, ніжно проводячи поглядом по золотавій лусці, і впевнено мовила:

— Я довго думала, як назвати її. І тепер знаю точно. Її зватимуть Бронзова Мрія.

Альба злегка кивнула, пробуючи це ім'я на смак, і її обличчя пом'якшилося від рідкісної в ці дні щирої посмішки.

— Бронзова Мрія... Так, це чудове ім'я для неї, — погодилася вона. — Воно пасує її силі і тому шляху, який нам доведеться пройти разом.