Розділ 19 "Штурм столиці". Сторінка 260

Обличчя короля на мить завмерло. У його очах спалахнув подив, який швидко змінився дикою, майже тріумфальною радістю. Ашаір голосно й щиро засміявся, підхопивши дівчину на руки та притискаючи до себе з новою силою. Для нього, володаря, що втратив стільки союзників і кровних зв'язків за останній час, це звучало як найкраще благословення з небес — продовження його династії в цих стінах.

— Одружуся! — гаряче й рішуче вигукнув Ашаір, цілуючи її в губи. — Клянуся своєю короною, Енн, я обов'язково оженюся на тобі, і ти сядеш зі мною поруч на цьому троні! Ти матимеш усе, чого забажаєш!

Енн солодко всміхнулася, насолоджуючись своєю новою, неймовірною владою над королем, але за хвилину її погляд трохи похмурів, а в голосі проскочила тінь тривоги. Вона злегка торкнулася його щоки:

— Ашаіре... скажи мені... А що зараз із Альбою? Після всього, що сталося в ту жахливу ніч, ходять чутки...

Король зморщив лоб, а його посмішка трохи згасла. Він роздратовано махнув рукою, переливаючи в келих нову порцію вина:

— Та біс із нею, з цією дівкою. Ніхто в столиці не знає, де вона, і ніхто не може її знайти. Всі вважають, що після вбивства моєї матері вона просто наклала в штани й утекла світ за очі на край світу, десь на північ чи в степи, рятуючи власну шкуру. Вона — лише лякалка для бідних, яка зникла в темряві.

Темна ніч над цитаделлю Елвоулл огорнула високі стіни та кам'яні вежі холодним, спокійним серпанком. На подвір'ї, далеко від гучних думок про майбутню війну та помсту, на холодній кам'яній лаві сиділи Альба й Елеонор.

Небо було всипане мільйонами зірок, які холодним світлом відбивалися у кришталевих очах дівчат. Неподалік, розправивши свої величні крила і дрімаючи на темному подвір'ї власного замку, лежала та сама жовта віверна. Її могутнє тіло дихало силою, а кожен подих здавався низьким гуркотом далекої грози.

Альба підтягла до себе поранену ногу, закутавшись у теплий плащ, і задумливо перевела погляд на гігантського звіра. У її сірих очах читалася щира непідробна зацікавленість — після всього пережитого жаху саме ця істота стала їхньою єдиною надією на порятунок і відплату.