Розділ 19 "Штурм столиці". Сторінка 258

— Це безумство, Елеонор, — різко заперечив лорд Гербер, схрестивши руки на грудях. — Ти говориш про звіра, але забуваєш, у якому стані зараз столиця. Ашаір озброїв до зубів кожен бастіон, на стінах встановлені нові важкі балісти та спеціальні гарпуни для захисту від повітряних нападів. Використовувати віверну зараз, коли ворог чекає на будь-яку загрозу з повітря — це пряма дорога до самогубства. Нас зіб'ють ще на підльоті до міських стін, і замість того, щоб дістатися короля, ми станемо лише шматком смаженого м'яса на площі. Нам потрібна тиша і непомітність, а не крики звіра, що притягнуть до нас усю столичну армію.

Густа, майже осяжна напруга зависла над розгорнутими мапами в залі Елвоулла, де кожне слово падало на дубовий стіл, мов важка крапля свинцю. Альба, що до цього уважно слухала суперечку про балісти та повітряні патрулі, різко підняла голову. Її сірі очі, до цього сповнені розрахунку і холодної тактики, миттєво втратили всю зібраність. Усередині неї щось обірвалося — той крихкий захисний шар, яким вона намагалася вкрити свій свіжий біль, розсипався на дрібні уламки.

Вона різко перевела погляд з Елеонор на літнього лорда Гербера, чиє обличчя було побите шрамами і печаткою глибокого трагізму. Її пальці судорожно вчепилися в край столу так, що аж побіліли кісточки, а голос, коли вона заговорила, тремтів і зривався на болісний шепіт:

— Зачекайте... Почекайте, Гербере, — перервала вона розмову про штурм столиці. — Скажіть мені... чи знайшли тіло мого брата? Макто... де він тепер? Його поховали з почестями, як личить лорду Півночі, чи його покинули гнити на тому кривавому попелищі?

Лорд Гербер важко зітхнув, опустивши втомлені очі додолу. Він повільно провів зморшкуватою долонею по обличчю, ніби намагаючись змахнути з нього жах минулих днів, і відповів тихим, надламаним голосом, від якого в кожного по крові побігли крижані мурахи:

— Ніхто не хоронив його на тому попелищі, Альбо... Коли Ашаір та його посіпаки захопили руїни Білого Мармуру, вони не залишили ворогам навіть права на гідну смерть. Але вірні люди встигли викрасти його тіло з поля бою, перш ніж гарнізон повністю зачистив територію.

Він зробив коротку паузу, збираючись із думками, і важко глянув прямо у вічі дівчині:

— Твого брата таємно вивезли з Білого Мармуру. Зараз його тіло... воно лежить у холодних, вологих підземеллях Колдстоуну. У темряві та тиші, вкрите крижаним каменем, чекаючи на час, коли над ним можна буде здійснити справжній похорон. Воно недоторканне, але сховане від ворожих очей.