Розділ 19 "Штурм столиці". Сторінка 257

— Ти помиляєшся, Басто, — різко кинула вона, дивлячись на понівеченого радника. — Ашаір не дурень. Після всього, що сталося, і після вбивства королеви-матері, його гвардія не залишає його ні на секунду. Вони тінь за його спиною, і вони будуть у тронній залі в повному складі. Якщо ми просто сунемося туди через потаємні двері, нас наріжуть на шматки ще до того, як ми встигнемо дійти до підніжжя трону. Тронну залу доведеться не просто обійти — її доведеться пробити наскрізь. Нам доведеться перебити всю його особисту варту, якщо ми хочемо дістатися до нього.

Баста Сефтті похмуро зморщив лоб, обпалені рубці на його обличчі натягнулися від напруженої думки. Він кілька секунд мовчки дивився на мапу, зважуючи слова дівчини, а потім повільно кивнув, визнаючи її правоту.

— Що ж, якщо гвардія тримається за ним стіною, то лобова різня в тронній залі знищить нас усіх ще до початку битви, — хрипко погодився Баста, знову спираючись на тростину. — Тоді нам потрібен інший момент. Зміна варти. Або ж... ранок.

Він провів пальцем по нових лініях на пергаменті:

— Ми можемо обрати інший шлях. Прослизнути в палац на світанку, коли варта найменш пильна, і зайти прямо до його особистих покоїв, поки він ще без зброї у ліжку. Або ж дочекатися, коли він піде на прогулянку у внутрішній сад — там відкритий простір, менше бічних очей, і його набагато легше зловити на маневрі, відрізавши від основних сил.

Елеонор різко випрямилася, спираючись долонями на розгорнуту мапу, і перервала напружену тишу палацової зали. Її глибокі сині очі холодно й рішуче блиснули під мерехтливим світлом смолоскипів, а на обличчі застигла непохитна впевненість.

— Ви забуваєте про наш головний козир, — промовила вона, дивлячись по черзі на кожного присутнього за столом. — У нас є віверна. Так, вона не дихає вогнем, як міфічні чудовиська зі старих легенд, але її розміри, її люта сила та розмах крил здатні посіяти паніку в будь-якому гарнізоні. Одне її раптове появлення над внутрішніми дворами столиці змусить перелякану варту кинути зброю ще до того, як вони зрозуміють, хто на них напав. Ми можемо використати її як таран і прикриття.

Проте скептичний і важкий голос лорда Гербера миттєво оходив її запал. Досвідчений воїн, який втратив на цій війні занадто багато, суворо помотав головою, а його обличчя вкрилося глибокими зморшками від втоми та тривоги.