Розділ 18(Скорочено)"Гордість столиці". Сторінка 255

Минув тиждень. Кривавий дим пожеж над столицею нарешті розвіявся, поступившись місцем холодному, гнітючому спокою. У великій тронній залі на своєму законному, але заплямованому троні вже сидів Ашаір Сефтті. Його обличчя не виражало радості — лише втому та залізне задоволення від здобутої, хоч і дорогої ціни.

Він уже віддав усі необхідні розпорядження щодо похорону своєї матері. Тіло Лілії Вудкос було дбайливо покладено у розкішну труну й під супроводом невеликого загону відправлено на захід— до її родового замку Тріфорест, де вона мала знайти свій останній спокій. Тим часом уся палата та міська охорона повернулися до своїх звичних робочих місць, знову заступивши на пости біля стін, які ще донедавна були абсолютно беззахисними.

Але замок зберігав свої темні таємниці. Стара Аннета Трівент, яка першою побачила жахливу смерть королеви і носила в собі цей нестерпний вантаж разом із відчаєм від падіння звичного світу, не змогла вижити у новому порядку. Опівночі, охоплена божевіллям і страхом перед майбутнім, вона прийшла до тих самих покоїв і, не витримавши горя, власноруч розбила свій череп об той самий злощасний золотий підсвічник із срібним жолудем, яким колись була вбита Лілія. Її знайшли вранці на холодній підлозі поруч із закривавленим металом.

Незважаючи на втрати, Ашаір Сефтті влаштував гучне святкування на честь перемоги й остаточної загибелі північного лорда Макто Сеулла. Він підіймав келихи з вином, пихато заплющуючи очі на сувору реальність: війна виснажила його армію. Король втратив половину своїх союзників і значну частину війська. Багато солдатів, збагнувши всю жахливість його політики, дезертирували або перейшли на землі Букріверу, склавши присягу вірності лорду Герберу та готуючись до нової, неминучої бурі.