Розділ 17 "Король всіх королів". Сторінка 253

Баста Сефтті повільно піднявся зі стільця, спираючись на важку тростину, і низько, з повагою вклонився леді Елеонор. Його понівечене полум'ям обличчя в тусклому світлі факелів здавалося ще страшнішим, а голос звучав глухо й надламано.

— Леді Елеонор, дякую, що приймаєте мене під своїм дахом, — промовив він, важко здихаючи. — Ця ніч... це була справжня бійня. Земля вкрита попелом і кров'ю, і загинули тисячі тих, хто ще вчора будував плани на майбутнє.

Він зробив коротку паузу, зважуючи кожне слово, а потім кинув важкий погляд на Альбу, після чого знову повернувся до Елеонор:

— Боюся, мої новини будуть нестерпними для вас. Лорд Колдстоуну мертвий... полягла вся його варта. А разом із ним на полі бою загинув і ваш старший брат, лорд Джо Хайм. Вони билися до останнього подиху, але протистояти тій армії було неможливо.

Від цих слів повітря в залі наче згустилося й перетворилося на крижану крицю.

Елеонор завмерла. Шовковий поділ її сукні здригнувся, а коліна підло підломилися. Вона різко прикрила обличчя долонями, а з її грудей вирвався задушений, глибокий стогін — втрата рідного брата вдарила по ній сильніше за будь-який клинок.

Тиша в залі тривала кілька довгих, болісних секунд. Альба трималася за край плаща, спостерігаючи за подругою з важким серцем.

Але сталева витримка леді Хайм узяла своє. Зробивши кілька глибоких видихів, Елеонор повільно прибрала руки від обличчя. Її сині очі були червоними від сльозинок, що ледь не проступили, але погляд знову став холодним і рішучим. Вона випросталася, показуючи, що вороги не дочекаються її слабкості, і продовжила розмову:

— Мій брат загинув як воїн... Ця жертва не буде забута, Басто. Але розкажіть краще, яким вітром вас занесло сюди і що саме вам потрібно від нас у цій темряві?

Баста Сефтті важко спирався на тростину, його понівечене обличчя випромінювало похмуру, непохитну рішучість. Він зробив крок уперед і щиро притиснув руку до грудей:

— Леді Елеонор, моя служба королю Ашаіру лишилася в минулому, у тому вогні й зраді, — хрипко промовив він. — Я був вірний Півночі і справжньому лорду — Макто Сеуллу. До самої його смерті. І тепер я шукаю не нової милості, а справедливості для тих, кого ми втратили.