Розділ 17 "Король всіх королів". Сторінка 252

— Батьку... — тремтячим голосом прошепотіла вона, притискаючи руки до грудей. — Я... місяць тому народила дівчинку. Нашу з ним доньку. Але вона не прожила й тижня... Напевно, це кара від богів. Кара за те, з ким я зв'язала своє життя і від чого відвернулася...

Лорд Гербер, сам розбитий горем втрати дружини та доньки, важко зітхнув. У його очах заблищали сльози. Він простягнув руки й міцно, з усім батьківським теплом, яке в нього ще залишалося, обійняв свою останню доньку, притиснувши її до грудей, наче намагаючись захистити від усього зла цього зруйнованого світу.

У цей самий час, за сотню миль звідси, величезна жовта віверна приземлилася на подвір’ї нового, величного палацу леді Елеонор.

Елеонор допомогла стомленій і пораненій Альбі зійти зі спини звіра. Спираючись одна на одну, дівчата перейшли масивні двері й зайшли до затишної, але похмурої зали замку.

Щойно вони ступили на камінь, із темряви коридору швидким кроком вийшов вартовий. Схиливши голову перед своєю володаркою, він тривожно промовив:

— Леді Елеонор... Слава богам, ви повернулися. На вас чекає гість у великій залі. Він прибув кілька годин тому і наполягає на негайній розмові.

Елеонор на мить затримала подих, перетнувшись поглядом із вартовим, після чого рішуче кивнула:

— Відчини двері, — наказала вона.

Вартовий швидким рухом зняв зі свого плеча теплий темний плащ і дбайливо накинув його на плечі зраненої Альби, приховуючи плями крові й нічну сорочку. Опираючись на Елеонор і кутаючись у плащ, Альба зробила кілька кроків уперед, і вони разом увійшли до величної зали.

У центрі просторої кімнати, біля високого каміна, на стільці сидів чоловік. Його обличчя було страшним, жахливо понівеченим: права сторона була повністю обгорілою, а шкіра стягнута глибокими рубцями від розпеченого вугілля.

Альба різко зупинилася, ледь не впавши. Попри потворні опіки, вона одразу впізнала ці риси, цей важкий, але вже знайомий погляд. Це був Баста Сефтті — колишній десниця Ашаіра, який якимось дивом вижив у тому пеклі та тепер став новим радником покійного лорда півночі Макто.

Альба здивовано підняла брову, а її серце гулко застукало в грудях від шоку: людина, яку вона вважала мертвою разом із братом, сиділа перед ними.

Елеонор першою порушила напружену тишу, зробивши крок уперед і впевнено привітавшись із гостем:

— Вітаю вас у моєму замку, лорде Сефтті... Не очікувала зустріти тут настільки живих свідків цієї ночі.