Розділ 17 "Король всіх королів". Сторінка 250

Холодне, важке повітря головної зали Букріверу здавалося настільки наелектризованим, що від кожного подиху шкіру поколювало морозцем. Девід Айс — узурпатор із крижаним поглядом і безжальною усмішкою — сидів на троні, перебираючи пальцями руків'я меча. Зневажливо кинувши погляд на закривавленого, ледь живого гостя у дверях, він різко підвищив голос, звертаючись до сторожі:

— Хто взагалі посмів впустити сюди цього злидаря? Яка собака розкрила перед ним ворота? — пролунав владний, сповнений люті голос Девіда.

Кілька королівських латників миттєво зринулися з місць. Із лязгом оголивши клинки, вони за лічені секунди оточили лорда Гербера щільним, неминучим колом, притискаючи вікового воїна вістрями списів до грудей. Лорд Гербер навіть не намагався захищатися — після всього жаху, пережитого в Білому Мармурі, його руки безсило тремтіли.

— Зупиніться! Облиште його! — різкий, пронизливий голос прорізав тишу залу.

Із перших рядів піднялася Ріфа Гербер. Її обличчя було блідим, як полотно, а в очах читався не страх, а відчай. Вона зробила кілька кроків уперед, загороджуючи батька власним тілом від чужих клинків.

Лорд Гербер важко підняв втомлений погляд на доньку. Його губи тремтіли, а в горлі застряг важкий, хрипкий стогін. Він дивився на неї так, наче бачив востаннє у житті, і кожне його слово падало на кам'яну підлогу важким, невідворотним вироком:

— Ріфо... Твоя сестра Ліста... і твоя мати Джоана... Вони мертві, дитино моя. Їх убили... їх знищили війська короля Ашаіра. Того самого Ашаіра, який є головним союзником твого чоловіка... Твого улюбленого чоловіка, заради якого ти відвернулася від власного дому.

Тиша, що запанувала в залі після цих слів, була густішою за дим. Ріфа завмерла. Світ навколо неї наче розсипався на дрібні осколки: правда про криваву бойню, про смерть матері та сестри вдарила по ній сильніше за будь-який удар меча. Вона повільно повернула голову й подивилася на Девіда Айса, який сидів на троні з холодним, байдужим виразом обличчя, ніби життя її рідних не вартувало й ламаного гроша.

Усе всередині дівчини обірвалося. Залишки колишньої покірності згоріли в одну мить.

Ріфа різко розвернулася до чоловіка. Її очі наповнилися гарячими, пекучими сльозами, а рука злетіла в повітря — і з усього розмаху, вкладаючи у цей рух усю накопичену біль, зраду й ненависть, вона вліпила Девіду нищівного ляпаса. Звучний удар розлетівся луною по всьому палацу, залишаючи на щоці узурпатора червоний слід і розриваючи останні крихти їхнього спільного минулого.