Розділ 17 "Король всіх королів". Сторінка 249

Позаду, з глибини палацу, уже лунали нові крики — охорона та прислуга нарешті збагнули, що сталося в покоях королеви, і наближалися до двору з факелами. Час вичерпався.

Елеонор різко стиснула зуби, відкинувши сумніви. Вона швидко озирнулася на величезну жовту віверну, що нетерпляче била хвостом по попелу від смолоскипів, а потім знову подивилася на подругу з її вивернутою ногою.

— Піднімайся, — рішуче наказала Елеонор, підтримуючи Альбу за плечі. — Місця на двох вистачить. Ми летимо звідси.

Докладаючи неймовірних зусиль, Альба спиралася на Елеонор і, стискаючи зуби від пекельного болю у вивернутій нозі, за допомогою подруги змогла видертися вгору по масивному, шкірястому крилу віверни. Вмостившись на спині звіра за Елеонор, вона міцно вчепилася в її потемнілу від сутінок сукню.

Елеонор одним рухом спрямувала звіра вперед. Жовта віверна потужно змахнула крилами, здіймаючи хмари іскр і попелу, і з диким ревінням різко злетіла вгору, залишаючи внизу палац, кров ворогів і весь жах пройденої ночі.

Величезна жовта віверна могутньо розсікала густі нічні хмари, залишаючи позаду кривавий слід столиці. Політ був диким і величним: вітер зривав з голови Альби стрічки, і її руде волосся повністю розпустилося, красиво завиваючись на шаленій швидкості хвилями в променях холодного місяця.

Елеонор упевнено сиділа попереду, міцно тримаючи поводи. Незважаючи на те, що вона приборкала цього лютого звіра лише кілька годин тому, між ними вже відчувався дивовижний, майже містичний зв’язок — віверна слухалася кожного її подиху та ледь помітного руху руки.

Позаду залишилися столичні володіння, а попереду вже вимальовувалися обриси нового замку — величного палацу, нещодавно збудованого самою Елеонор. Вони вже пролетіли над похмурими стінами Букріверу, навіть не підозрюючи, які темні сили зараз господарюють у цьому стратегічному місті.

Адже в цей самий час знесилений і закривавлений лорд Гербер нарешті дотягнувся до воріт Букріверу. Проте замість прихистку чи союзників на нього чекав жахливий удар: замок був захоплений.

Всередині похмурого залу панував узурпатор Девід Айс. Його холодна, владна присутність отруювала кожне повітряне надходження в палаці. Але найстрашніше чекало на лорда Гербера попереду: серед наближених до узурпатора стояла його власна донька — Ріфа Гербер, яка була дружиною Девіда Айса. Вона вже давно перебувала в палаці, ставши частиною ворожої родини, і тепер зустріла батька поглядом, повним крижаної дистанції та мовчазного докору.