Розділ 17 "Король всіх королів". Сторінка 247

Нічний бунт і галас на подвір’ї раптом перервав пронизливий, страшний рев, що розірвав повітря над палацом, змусивши застигнути кожного охоронця.

Альба різко підняла закривавлену голову з холодного каменю і, задихаючись від болю у вивернутій нозі, інстинктивно закрила вуха руками, заплющивши очі перед неминучою смертю.

Але смерть не прийшла від списів варти.

Із темного, охопленого димом нічного неба камнем вниз стрімко полетіла величезна жовта віверна. Її могутні крила зняли буревій попелу, а потужний хвіст із шипами на кінці з неймовірною силою змахнув у бік частину охорони, розкидавши озброєних чоловіків, мов кеглі. Дехто з тих, хто встиг оговтатися, панічно метнув у звіра списи, і кілька держаків із глухим стуком увімкнулися в луску, змусивши віверну розлючено заричати. Звір почав люто бити хвостом і лапами останніх вцілілих охоронців, захищаючи простір навколо.

У цей момент зі спини гігантського звіра легко й граціозно зіскочила леді Елеонор Хайм.

Її розкішне золотисте волосся було бездоганно зібране в тугу косу, а холодні, пронизливі сині очі дивилися прямо на поранену й шоковану юну королеву, що сиділа в центрі кривавого двору. Елеонор була одягнена в елегантну темно-синю сукню, яка яскраво контрастувала з попелом і кров'ю навколо. Вона зробила кілька впевнених кроків по бруківці, зупинившись за крок від Альби.

Елеонор мовчки зробила кілька кроків ближче до понівеченої Альби, обійшла розкидані тіла охорони й упевнено простягнула їй руку. У її синіх очах читалася холодна рішучість, але водночас і давня прихильність.

Альба важко зітхнула, тремтячою рукою відкинула назад своє руде, заплетене в безладні пасма волосся, і міцно пожмакала протягнуту руку старій подрузі, відчуваючи рятівне тепло. Опираючись на Елеонор, вона спробувала трохи вирівнятися на землі, намагаючись не зважати на нестерпний біль у вивернутій нозі.

— Я так і знала, що сидіти на місці було б фатальною помилкою, — спокійно, але з ноткою залізної впевненості мовила Елеонор, дивлячись на палаючі стіни палацу. — Щойно я відчула, як усе шкереберть летить на півдні, одразу ж осідлала її. Я знала, що потрібно рушати прямо до столиці.