Розділ 17 "Король всіх королів". Сторінка 246

Альба не вагалася ні секунди. У її погляді більше не було сліз — лише крижана, всепоглинаюча лють і порожнеча від втрати брата. Стиснувши важкий золотий підсвічник із срібним жолудем у кулаку, вона підійшла до ліжка, де міцно спала Лілія Вудкос.

Із диким, звірячим криком Альба з усієї сили обрушила метал на череп свекрухи.

Альба била її знову і знову, не зупиняючись, заливаючи розкішні простирадла гарячою кров'ю, виливаючи весь свій біль, усю ненависть за роки принижень і за смерть Макто. Удари сипалися градом — жорстокі, безжальні й хаотичні, аж поки повітря не наповнилося густим металевим запахом крові.

У цей момент двері покоїв із грюкотом розчинилися. На порозі стояла стара Аннета Трівент — вірна служниця королеви Лілії. Побачивши жахливу картину кривавої розправи, вона заціпеніла від жаху, а потім пронизливо заверещала на весь замок:

— Рятуйте! — не тямлячи себе від страху, Аннета вибігла в коридор і щодуху закричала вниз, намагаючись докликатися хоч якоїсь охорони, що залишилася десь на першому поверсі.

Цей крик вивів Альбу з очманіння. Руки дівчини тремтіли, обличчя і нічна сорочка були вкриті бризками крові, а в пальцях усе ще стирчав закривавлений підсвічник. Кинувши останній погляд на понівечене тіло свекрухи, Альба різко відскочила від ліжка, вискочила з покоїв у темний коридор і щодуху побігла в протилежний бік, тікаючи від неминучої погоні.

Альба летіла темними, забутими провулками замку й вискочила на круті чорні сходи, якими зазвичай користувалася лише прислуга. Позаду вже лунав гучний тупіт важких чоботів і злісні крики наздоганяючої охорони — тривога пролунала на весь палац.

Не дивлячись під ноги в темряві, дівчина вилетіла через дерев'яні двері назовні, у нічний двір. Але від різкого руху її боса нога підломилася на порозі. Альба глухо впала, з диким стогоном покотившись униз кам'яними сходами. Біль пронизав усе тіло, а права стопа неприродно вивернулося в суглобі, спалахнувши пекучим вогнем.

З останніх сил, стиснувши зуби від нестерпного болю і залишаючи за собою кривавий слід, вона відповзла на кілька метрів у самий центр темного двору, більше не маючи змоги втекти.

Навколо неї за секунду виріс щільний, тісний круг із озброєних до зубів охоронців. Списи і холодна сталь націлилися прямо на неї, відрізаючи будь-який шлях до порятунку під холодним світлом нічного місяця.