Розділ 17 "Король всіх королів". Сторінка 244

Макто похитнувся від несподіваного, віроломного удару. Ашаір, з останніх сил вкладаючи у цей рух усю свою злість і страх перед смертю, різко і жорстоко всадив кинджал йому прямо в горло.

Час наче зупинився. Макто широко розплющив очі, задихаючись у власній крові, що яскравим гарячим струменем бризнула на попелище. Він спробував зробити ковток повітря, але з горла вирвався лише тихий, вологий хрип. Меч випав із його ослаблих пальців, дзенькнувши об каміння. Руки безсило опустилися вздовж тіла, а в очах, які ще секунду тому палали незламною волею і жагою помсти, почало швидко згасати світло.

Він зробив кілька кроків назад, намагаючись втриматися на ногах, згадуючи все, що втратив — зруйнований дім, полеглих рідних, холодний погляд Лісти, яка вже не дочекається його, і обличчя близьких, що назавжди залишилися у минулому. Його коліна підло підломилися, і він важко осів на обвуглену землю серед гарячого попелу.

Ашаір, хитаючись і затискаючи власні криваві рани, відступив на крок, важко відсапуючись, але Макто вже не дивився на нього. Його погляд застиг десь далеко, у порожнечі нічного неба. Усе життя, повне боротьби, болю і втрат, згасло в один єдиний міг. Лорд Макто Сеулл тихо зробив свій останній подих і впав лицем додолу, залишаючи по собі лише холодну темряву та розриваючу серце порожнечу.

Кінь під лордом Гербером важко дихав, укритий піною та пінною курявою після шаленого скачу. Знесилений, закривавлений і побитий горем чоловік дотягнувся до масивних воріт замку Елеонор Хайм, надіячись знайти тут хоч якийсь прихисток чи допомогу. Проте натовп охоронців зустрів його крижаною мовчанкою. На здивування, самої Елеонор у палаці не було — володарка кудись зникла. Стражники навіть не стали слухати розповіді про жахіття в Білому Мармурі; їхні обличчя були кам'яними, а списи — націленими прямо на нього. Голос старшого серед них пролунав коротко і жорстоко:

— Пані немає вдома. Забирайся геть, лорде.