Розділ 17 "Король всіх королів". Сторінка 241

— Гербере, вставай! — крикнув Макто перекриваючи гуркіт бою. — Якщо ми розкиснемо тут, вони виріжуть усіх! Нам треба продовжити бій!

Навколо них розгорнулася масштабна кривава бійня: солдати півночі люто зійшлися в рукопашній із загарбниками з півдня, змішуючи кров із брудом.

Лорд Гербер на мить застиг, дивлячись на Макто затуманеним від сліз поглядом, але потім його обличчя кам'яніло. Він важко кивнув, підійшов до найближчого вцілілого коня, стрибнув у сідло і, вихопивши клинка, з диким криком помчав геть із палаючого табору — у бік Букріверу, аби випустити весь свій накопичений біль на ворогів, що там засіли.

Макто ж, проводжаючи його поглядом, різко розвернувся. Неподалік, відбиваючись від кількох королівських латників одночасно, все ще гарячково шукав очима короля Баста Сефтті. Макто кинувся на допомогу у його бік, прорубуючи собі шлях крізь ворожий натовп.

У цей самий час, на іншій палючій ділянці зруйнованого замку, Ашаір особисто бився на мечах. Його супротивником виявився розлючений Джо Хайм. Король півдня відчайдушно відбивав важкі, люті удари Джо, який прагнув помститися за кожну краплю пролитої крові. Вогонь навколо них палав усе вище, перетворюючи смертельну дуель на справжнє пекло.

Полум'я здіймалося до самого неба, висвітлюючи жорстоку бійню серед руїн Білого Мармуру. Джо Хайм важко дихав, його клинок висік яскраво-іскристу іскру об меч короля, але в очах горіла непохитна жага помсти. Готуючи черговий удар, він викрикнув у саме обличчя ворогу, вкладаючи в слова всю ненависть за зруйнований рід:

— Будь ти проклятий, узурпаторе! Щоб твоя кров спливла на цій самій землі!

Ашаір, розлючений і переляканий відчайдушним опором північанина, раптом зробив різкий, непередбачуваний маневр. Ухилившись від випаду, він із неймовірною швидкістю здійняв меч і єдиним потужним рухом зніс Джо голову з плечей. Бездиханне тіло важко осіло на обвуглене каміння. Ашаір миттєво нахилився, брутально вхопив мертву голову за чорне волосся і, високо піднявши її в повітря перед очима ошелешених воїнів, зловісно ошкірився.

Не зупиняючись ні на секунду, король рушив уперед крізь стрій солдатів, стискаючи у вільній руці важку, закривавлену здобич. Він прокладав собі шлях крізь дим і крики, прямуючи прямо туди, де неподалік, спина до спини з Бастою Сефтті, прорубувався крізь ворогів Макто Сеулл.