Розділ 17 "Король всіх королів". Сторінка 239

Джоана втомлено кивнула, намагаючись заспокоїти доньку, але раптом повітря розірвав різкий, зловісний звук.

Тканина намету з гучним тріском розірвалася надвоє, немов розсічена звіриним пазуром. У прорізі, залитий моторошним світлом вогнищ і кривавим відблиском заходу, виріс силует чужого солдата в королівських обладунках. Перш ніж жінки встигли отямитися від жаху, нападник кинувся всередину. Його клинок здригнувся в повітрі й з холодною жорстокістю всадився в тіло Джоани.

Час навколо Лісти наче зупинився. Вона бачила, як обличчя її матері спотворилося від різкого, нестерпного болю, як із розітнутих грудей бризнула гаряча кров, заливаючи дорогі хутра й холодну землю під ногами. Джоана навіть не встигла крикнути — лише здригнулася і важко осіла на підлогу, випускаючи останній подих у цій безглуздій, кривавій бійні.

— Ні!.. — зриваючись на крик, що перейшов у розпачливий лемент, заволала Ліста.

Забувши про власний страх, штовхаючи уламки меблів, вона не тямлячи себе від жаху вискочила крізь рваний отвір назовні, у нічну темряву табору. Її крик потонув у загальному галасі раптового нападу, але Ліста вже не зважала ні на що. Вона бігла просто назустріч чоловікові. Серце розривалося від пекельного болю втрати, а світ навколо остаточно потопав у крові та вогні.

Крик Лісти, пронизаний диким, нестерпним болем і відчаєм, розірвав нічну тишу табору, наче удар блискавки:

— Макто!.. Допоможи!..

На цей розпачливий поклик з темряви виринув силует її чоловіка. Але перш ніж лорд Макто Сеулл встиг зробити хоч крок чи підняти зброю, солдат Ашаіра, який щойно покінчив з Джоаною, холоднокровно й безжально різким рухом загнав клинок у спину Лісти. Меч вийшов з її грудей, обагнений гарячою кров'ю. Жінка навіть не встигла договорити — її тіло вмить змякло, і вона важко осіла на криваву землю біля ніг нападника, гадаючи останнім поглядом на чоловіка.

Макто зупинився. У його погляді не було пекельного горя чи сліз — глибоко в душі він ніколи по-справжньому не кохав Лісту, їхній шлюб був лише союзом холодних розрахунків і королівської політики. Проте кров у його жилах застигла від люті за таку зухвалість та напад у його власній цитаделі. З металевим скреготом він вихопив з піхов свого важкого меча, готуючись рубати ворогів на куски.

Проте ситуація змінилась в одну мить.

Навколо руїн Білого Мармуру з гуркотом і криками змикалося кільце. Армія Ашаіра, що підійшла під стіни раніше, ніж очікувалося, щільним ланцюгом оточила стародавній замок. Королівські стяги затьмарили нічне небо, а ворожі солдати перекрили всі виходи, затискаючи здивоване і розгублене військо заколотників у смертельну пастку серед палаючих стін.