Розділ 17 "Король всіх королів". Сторінка 232

— Досить, Девіде, — відрізав король. — Ти залишаєшся тут зі своєю частиною гарнізону, щоб стерегти ці стіни. А я беру половину твого війська і виступаю негайно. Колдстоун має впасти, і я не збираюся витрачати на це більше часу, ніж потрібно на дорогу.

Без жодних вагань Ашаір віддав наказ до збору. Загін під його командуванням почав виходити за ворота, залишаючи Девіда Айса наодинці з новим володінням та тишею, яку порушували лише відлуння криків із підземелля та вежі.

Колона війська з Колдстоуна розтягнулася на кілька миль по занесених снігом рівнинах. Коли сонце почало клонитися до заходу, лорд Макто Сеулл наказав зупинити армію на нічліг у невеликому, бідному селі, що розкинулося неподалік від давніх торгових шляхів.

У центрі села, біля найбільшої хати, зібралися військові радники. Разом із Макто в похід вирушила і його дружина, леді Ліста Гербер. Закутана у важкий хутряний плащ, вона сиділа на лаві біля вогнища, простягнувши руки до полум'я, аби зігрітися після виснажливого переходу.

Макто підійшов до неї, знімаючи важкі рукавиці, і важко зітхнув, дивлячись на втомлених воїнів.

— Дорога до столиці дається важче, ніж я розраховував, — мовив лорд, присідаючи поруч із дружиною. — Холод пробирається навіть крізь сталь, а коні починають здавати на крутих підйомах.

Ліста перевела на нього свій спокійний, але проникливий погляд і злегка торкнулася його руки.

— Ти марно хвилюєшся через дрібниці, Макто, — тихо відповіла вона, окинувши поглядом розкинуте навколо військо. — Васали знають, заради чого вони йдуть. Страх перед узурпаторами сильніший за будь-який мороз. Головне — не давати їм занадто довго сидіти на одному місці, інакше розслабляться.

З темряви до їхнього вогнища наблизився Баста Сефтті, обтираючи обличчя від дорожнього пилу та снігу. Він сів навпочіпки біля вогню і хмуро кивнув подружжю:

— Леді Ліста має рацію, Макто. Але я турбуюся про інше. Наші скаути кажуть, що королівський авангард рушив нам назустріч через Букрівер. Якщо Ашаір вирішить повернути назад раніше, ніж ми дійдемо до Мідного Каменю, нам доведеться битися тут, у цих долинах, а не під стінами столиці.

Макто насупив брови, міцніше стиснувши руків'я меча, і відповів твердим голосом:

— Тим краще для нас. Якщо це нікчемне маля хоче зустріти свою смерть раніше, ми не будемо змушувати його чекати. Завтра на світанку знову рушаємо.