Розділ 17 "Король всіх королів". Сторінка 231

Ашаір перевів погляд на генерала, наморщивши лоба від несподіванки, а потім задоволено хитнув головою, шукаючи хоч у чомусь вигоду з цього порожнього походу. Змахнувши рукою у повітрі, він легко кинув:

— Твоєї дружини? Що ж, тим краще! Раз законні господарі розбіглися по заколотах, я офіційно дарую цей замок тобі, Девіде. Володій Букрівером на здоров'я, тепер це твоя законна здобич і твоя вотчина. Але час не чекає — готуй людей до подальшого маршу.

В вежі Букріверу все було по іншому.

Стара Ріда Айлет не збиралася просто сидіти в темряві й чекати своєї долі. Озброєна залишками власної незламності, вона з усієї сили вдарила кулаком у товсте дерево дверей, вимагаючи уваги. Її єдине зряче око блищало в напівмряці зловісним вогником, а голос лунав гучно й вимогливо під склепіннями підземелля, хоча у відповідь на її стукіт поки що лунала лише порожня, моторошна луна.

Важкі двері темниці з гуркотом відчинилися, і в камеру увійшов один із солдатів Ашаіра. Побачивши, що стара не вгамовується, він, не вагаючись, з розмаху вгатив її кулаком у обличчя. Ріда похитнулася, впавши на холодну підлогу. Солдат обернувся до свого напарника, який стояв у проході:

— Що робити з цією відьмою? Вона не замовкає, — зневажливо кинув він.

Ріда, затиснувши рот рукою, крізь біль і кров прохрипіла, вкладаючи в ці слова всю свою ненависть:

— Ви лише холуї! Лорд Гербер повернеться... і він змусить вас поплатитися за кожну краплю моєї крові! Ваші голови прикрасять ворота цього замку!

Інший солдат, розлючений її зухвалістю, зробив крок вперед. Не кажучи ні слова, він з хворобливою жорстокістю втиснув великі пальці в її єдине зряче око. Крик болю, що пролунав у темниці, був настільки страшним, що навіть інші охоронці в коридорі здригнулися. Ріда Айлет більше не бачила світла, але її прокляття продовжувало лунати в кам'яних стінах.

Тим часом у внутрішньому дворі Девід Айс, оглядаючи щойно «подарований» йому замок, звернувся до короля:

— Королю, нам слід залишитися тут і закріпити оборону. Букрівер — стратегічна точка, і ми мусимо переконатися, що вона не відійде назад до бунтівників, поки ми рухаємося далі.

Ашаір, чиє терпіння було на межі, лише відмахнувся. Його більше не цікавив замок — він хотів розправи з ворогами в Колдстоуні.