Розділ 17 "Король всіх королів". Сторінка 229

Минуло три дні. У глибокій залі Колдстоуна знову зібралася рада лордів. Атмосфера була наелектризованою — час дискусій остаточно вичерпався.

Лорд Макто Сеулл, спираючись на масивний стіл, знову розгорнув карти й переможно глянув на соратників.

— Досить зволікань, — його голос звучав як перекочування каміння. — Ми знаємо маршрут. Через землі Білого Мармуру, прямо до нового замку леді Хайм. Звідти ми рушимо на південь і вдаримо безпосередньо по самій столиці — по Мідному Каменю, знищивши узурпаторів у їхньому ж гнізді. Лорди, сьогодні ми виступаємо. Хай кожен готує свій стяг.

Поки змовники в Колдстоуні готували свої сили для маршу на столицю, на південь від них розгорталася зовсім інша картина. Король Ашаір особисто очолював невеликий авангард столиці, з’єднаний із досвідченими бійцями Девіда Айса, вирушаючи у зворотному напрямку — на захоплення бунтівного Колдстоуна.

Зараз їхнє військо спустилося в широку зелену долину і повільно наближалося до кордонів Букріверу. Сонце палило зверху, а довга колона розтягнулася серед пагорбів. Ашаір виглядав украй розгубленим — він постійно зупиняв коня, не міг розібратися в орієнтирах на мапі і раз у раз невдоволено озирався, скаржачись на спеку та втому. Девід Айс ішов поруч із кам’яним обличчям, ледь стримуючи гнів, спостерігаючи, як король лише заважає власній армії, постійно вимагаючи нових зупинок. Ставало очевидно, що вожак із Ашаіра — вкрай посередній, і під його непевним керівництвом військо повільно перетворювалося на дезорієнтовану, стомлену процесію.

У цей же час на півдні, у стінах нового замку, що стрімко зводився на нових землях, Елеонор Хайм тримала в руках щойно принесений вісником пергамент. Пробігши очима рядки, написані знайомим почерком, вона легко й дзвінко засміялася, перевівши погляд на свою служницю Еллі Сноухілл, яка саме прибирала сувої з підвіконня.

— Тільки поглянь на нього, Еллі, — усміхнувшись, мовила Елеонор, змахуючи папером. — Мій дорогий братик Джо попереджає, що їхнє військо збирається йти на столицю і вже за тиждень-два може проходити повз наші землі. Що ж, хай проходить на здоров'я! Наші двері й запаси відкриті для рідної крові.

Елеонор сьогодні виглядала розкішно й водночас по-військовому стримано. На ній була глибока темно-синя сукня, що підкреслювала її шляхетну поставу, а поверх неї на плечах лежав розкішний білий плащ, який м'яко спадав до самої підлоги. Її довге волосся було повністю розпущене, золотими хвилями спадаючи на спину.

Вона підійшла до високого вікна, що виходило на внутрішній двір, і задоволено спостерігала за роботою будівельників. Десятки робітників гучно перегукувалися, піднімаючи важкі блоки, адже робота наближалася до завершення — майстри якраз добудовували останню високу вежу її нового замку.