Розділ 16 "Війна жовтих та синіх". Сторінка 227

Вона різко згорнула сувій і подивилася на сина важким, попереджувальним поглядом, змушуючи його підвестися.

Ашаір скривився, нехотя здіймаючись зі свого місця. Він сперся рукою на підлокітник, намагаючись надати своїй постаті хоч трохи королівської величі, хоча в кожному його русі читалося глибоке роздратування.

— Ви чули матір... — вичавив із себе король, і його голос рознісся гучною луною по кам'яній залі, хоч і був сповнений прихованої ледачої злості. — Нам набридло терпіти їхні витівки на околицях імперії. Хватить сидіти в тиші й чекати, поки зрадники самі прийдуть під наші стіни. Тому я... особисто я поведу це велике військо на північ! Кожен, хто посміє стати у нас на шляху, буде стертий у порох разом зі своїми замками. Похід почнеться негайно з завтрашнього дня!

Поки в тронній залі відлунювали голоси королівської родини, Альба, позбавлена служниць, вперше за довгий час відчула справжню свободу в самостійності. Вона сама наповнила ванну, дозволивши теплій воді змити залишки того жахливого сну, що тримав її в полоні місяць. Перед великим дзеркалом вона ретельно розчесала волосся, заплітаючи його у тугу, охайну косу, що надавало її обличчю суворої, але шляхетної виразності. Сьогодні вона обрала смарагдово-зелену сукню, підперезану тим самим важким мідним поясом, який влучно підкреслював її тонку талію. Впевненим, легким кроком вона вийшла в коридор, ігноруючи цікаві погляди придворних, і спустилася широкими сходами до палацового саду, де повітря було свіжим, а тиша — справжньою розкішшю.

Тим часом у холодному, напівтемному Колдстоуні атмосфера була геть іншою. Джо Хайм сидів при світлі єдиної свічки, старанно виводячи пером рядки на пергаменті.

— «...Сестро, — писав він, — не дивуйся моєму поспіху. Ми збираємо сили для походу на столицю. Можливо, вже через тиждень чи два наше військо буде в твоїх краях. Будь готова до нашого проходу повз місце будівництва твого нового замку. Забезпеч провізію».

Поруч із ним, відкинувшись на спинку масивного крісла, сидів лорд Макто Сеулл. Він пильно спостерігав за тим, як Джо складає листа, а потім перевів погляд на Басту Сефтті, який розкладав карти на іншому кінці столу. Макто понизив голос, але його слова були чіткими й сповненими ваги:

— Басто, — почав Макто, кивнувши до сивого лорда, — ти знаєш, я поважаю твій досвід і твою відданість справі. Але подивись правді в очі. Цей похід не буде легкою прогулянкою полем. Це довгий шлях, важкі обладунки, холодні ночі та виснажливі переходи. У твоєму віці... — він зробив паузу, підбираючи слова, — це небезпечно для тебе. Ти впевнений, що твоє серце витримає напругу цього походу, коли почнеться справжня завірюха?

Баста зупинив руку над картою і підвів погляд на Макто. Його очі залишалися гострими, як сталь, попри зморшки, що вкривали обличчя.