Розділ 16 "Війна жовтих та синіх". Сторінка 226

Джо Хайм, який досі мовчки вимірював циркулем відстані на карті, випростався й згорнув свій інструмент.

— Що ж до подальшого маршруту... — втрутився Джо, поправляючи важкий плащ. — Завтра вранці я особисто напишу своїй сестрі Елеонор листа. Попереджу її, що наше військо, ймовірно, проходитиме прямо повз те нове місце, де вона зводить свій новий замок. Нехай підготує провізію та гарнізон до нашого прибуття.

Макто ствердно кивнув, підсумовуючи розмову:

— Згода. Перепочинок у селах зробимо коротким, а в землях Хаймів уже сформуємо остаточний кулак для удару.

Наступного ранку сонце ледь пробивалося крізь високі вітражі Мідного Каменю, та в коридорах палацу вже панувала напружена атмосфера. Лілія Вудкос, не гаючи ні хвилини, різко відчинила двері до покоїв сина.

Ашаір усе ще намагався відірвати голову від подушки, скаржачись на головний біль після вчорашнього й нічних пригод, але матір це анітрохи не хвилювало. За допомогою суворих погроз і жорстких наказів вона буквально змусила його підвестися, одягнутися в парадні королівські шати і підготуватися до виступу перед васалами.

Син із кислим, вкрай незадоволеним обличчям та ледь стримуваним роздратуванням нехотя погодився — сперечатися з Лілією зараз було марно. Пліч-о-пліч вони залишили покої та попрямували в бік зали, де на них уже чекали розлючені війною та жагою влади лорди.

Ашаір повільно, немов роблячи величезну послугу всьому королівству, опустився на важкий дерев'яний трон. Його плечі зсутулилися, а погляд був настільки байдужим і втомленим, ніби ніщо у світі його більше не цікавило.

Лілія Вудкос сіла на високий стілець поруч із троном. Її обличчя випромінювало залізну рішучість. Вона різким рухом розгорнула довгі пергаментні сувої, заповнені мапами та стратегічними розрахунками, і провела тонким пальцем по лінії чорнил.

— Слухайте уважно кожен мій доказ, лорди і командири, — її дзвінкий, владний голос пролунав над залою, прикувавши до неї всі погляди. — Наш план продуманий до найменших деталей. Ми не витрачатимемо час на довгі обхідні маневри. Наше військо рушить напряму, значно скоротивши шлях через плодородні землі Букріверу. Звідти ми пройдемо стрімким маршем аж до руїн Білого Мармуру на півночі — туди, де колись стояли горді замки роду Хайм, а тепер лишився лише вітер і попіл. Пройшовши ці мертві землі, ми несподівано для ворога вийдемо до стін Колдстоуна і завдамо нищівного удару, захопивши їхню твердиню зненацька, перш ніж вони встигнуть зрозуміти, що їх зрадило саме повітря!