Розділ 16 "Війна жовтих та синіх". Сторінка 225

Тим часом у коридорах палацу Альба повільно йшла до своїх покоїв, коли назустріч їй вискочила напівоголена, перелякана Енн Флорбрейк, яка ледве встигала прикриватися шматками одягу. Альба зупинилася і окинула служницю поглядом, повним глибокої огиди та зневаги. Навколо них уже почали збиратися цікаві придворні, кидаючи на перелякану дівчину косі, осудливі погляди.

— Ти знята з посади, — холодно, але голосно промовила Альба, так щоб усі присутні чітко почули її слова. — Збирай свої речі й зникни з моїх очей назавжди.

Не чекаючи на виправдання, королева рушила далі, відчинивши двері своєї кімнати. Зайшовши всередину, вона підійшла до умивальника і знову вмилася прохолодною водою, наче намагаючись змити з себе весь той бруд, яким пропахли столичні стіни за час її довгого сну.

А за тисячі миль звідси, у суворих залах Колдстоуна, події набирали зовсім інших обертів.

Навколо великого масивного кам'яного столу зібралися лідери майбутнього повстання: досвідчений лорд Гербер із Букріверу, впертий Джо Хайм, мудрий лорд Баста Сефтті та господар замку, лорд Макто Сеулл. Перед ними лежали розгорнуті карти з намальованими маршрутами та розрахунками сил. Вони зосереджено обговорювали стратегію, плануючи завдати неочікуваного удару по столиці.

Чоловіки ще не знали, що їхні плани вже в цю хвилину повністю збігалися з діями Лілії Вудкос — вони також збиралися провести своє військо на південь через попелища та руїни Білого Мармуру. Напруга в кімнаті зростала з кожною хвилиною, адже кожен із них розумів: назад дороги вже немає, і ця дорога неминуче приведе їх до стін Мідного Каменю.

Лорд Макто Сеулл схилився над картою, спираючись важкими кулаками на дубову стільницю.Його погляд повільно ковзав по покреслених шляхах, що вели від Колдстоуна на південь.

— Шлях чекає чималий, — мовив Макто, замислено глухим голосом. — Але по дорозі від наших стін є ціла низка дрібних сіл. Там можна зробити привали, дати коням перепочити, а людям — зібратися з силами перед великим маршем. Ми не можемо вести військо виснаженим.

Баста Сефтті, який сидів поруч і обережно поправляв гнотик настінної свічки, ледь помітно посміхнувся й похитав головою:

— Відпочинок — це добре, Макто, він потрібен кожному воїну. Але пам'ятай: усе має бути в міру. Занадто довгі затримки в селах розслабляють дисципліну, а поголоска про розквартоване військо розлітається швидше за зимовий вітер. Нам треба рухатися жваво.