Розділ 16 "Війна жовтих та синіх". Сторінка 223

Лілія, чиє обличчя на мить здригнулося від неприхованого шоку, миттєво взяла себе в руки. Її пальці, що миттєво зблідли, нервово стиснули оправу віяла. З тихим, майже ледь чутним шелестом вона розкрила його, частково приховуючи нижню частину обличчя і звужені, сповнені люті очі. Вона повільно піднялася з трону, спостерігаючи, як Альба, крокуючи по холодній підлозі зали, наближається до неї, не звертаючи уваги на натовп, що в німому здивуванні розступався перед своєю справжньою королевою.

Альба не стала влаштовувати гучних сцен чи вимагати свій трон просто зараз. Зі стриманою, ледь помітною посмішкою на блідому обличчі вона спокійно й привітно кивнула Лілії, а потім привіталася з усією залою, після чого без зайвого галасу стала серед ошелешеного натовпу знаті, змусивши лордів розступитися перед нею з трепетом у поглядах.

Лілія, хоч і кипіла від внутрішньої люті через такий несподіваний поворот, змусила себе зіграти роль турботливої родички. Вона різко склала віяло, опустилася назад на трон і холодно кинула присутнім:

— На сьогодні питання щодо походу закрито. Усі вільні. Готуйтеся до маршу.

Коли лорди почали поволі розходитися, перешіптуючись між собою, Лілія швидким кроком спустилася з підвищення й наздогнала Альбу, яка вже прямувала до виходу. Вони разом вийшли у просторий напівтемний коридор палацу.

— Виглядаєш так, ніби щойно воскресла з мертвих, дорогенька Альбо, — процідила Лілія, кривлячи губи в лицемірній усмішці, хоча в її очах читалося чисте роздратування. — Як твоє здоров'я після такого довгого забуття?

Альба зупинилася і холодно, але спокійно подивилася прямо в очі свекрусі:

— Почуваюся чудово, дякую за турботу, — відказала вона рівним голосом. — От тільки дивно... у моїх покоях чомусь зовсім не знайшлося служниці, коли я прокинулася і хотіла покликати допомогу.

На обличчі Лілії на мить майнула тінь щирого обурення та роздратування. Вона вдарила кінчиком віяла по долоні й різко відповіла:

— Абсолютний безлад! Служниця завжди має бути біля своєї леді, а не тинятися невідомо де. Відпочивай — кинула вона і, не витрачаючи більше часу на розмову з Альбою, швидким, чеканним кроком рушила далі коридором.