Розділ 16 "Війна жовтих та синіх". Сторінка 222

Не дочекавшись жодної відповіді на свої крики, Альба вирішила взяти все у власні руки. Попри слабкість у тілі, вона підійшла до гардероба й самостійно дістала з полиці сукню — стримане, але елегантне вбрання глибокого коричневого кольору з насиченими зеленими рукавами. Рухи спочатку здавалися скутими, але з кожною хвилиною м'язи згадували колишню впевненість. Наостанок вона обернула навколо талії важкий мідний пояс, металеві пластини якого приємно холодили живіт, повертаючи відчуття реальності й контролю.

Коли вона відчинила двері й вийшла у просторі коридори палацу, назустріч їй потрапило кілька слуг. Побачивши королеву, яку весь цей час оплакували або вважали безнадійно приреченою на смертному одрі, вони завмерли на місці з широко розплющеними очима. Перелякані й водночас неймовірено здивовані обличчя прислуги змінилися щирим трепетом — люди почали поспіхом опускатися в глибоких поклонах.

Альба не стала зупинятися чи вичитувати їх за подив. Вона лише легко, привітно помахала їм рукою, демонструючи спокій і доброзичливість, після чого впевненою ходою рушила далі. Здійснивши кілька поворотів, вона дісталася до грандіозних кам’яних сходів і почала спускатися на перший поверх, залишаючи за спиною тихі покої та наближаючись до самого серця палацу, де вже готувалися вершитися нові долі.

У тронній залі панувала гнітюча, важка атмосфера, яку Лілія Вудкос наповнювала звуком свого владного голосу. Вона обводила поглядом присутніх лордів, окреслюючи маршрут майбутнього походу:

— Наша армія не піде навпростець, — оголосила Лілія, карбуючи кожне слово. — Ми рушимо на Колдстоун через землі Білого Мармуру. Колись цей замок був символом могутності старого лорда Кусча Хайма, а згодом перейшов до його сина, Крістона. Обидва вони вже спочивають, а їхнє родове гніздо знесене до фундаменту за наказом леді Елеонор Хайм. Тепер там лише пустка, бо ця жінка марить будівництвом свого нового палацу на півдні, поки ми вирішуємо долю королівства.

Вона зупинилася на мить, насолоджуючись власною перевагою, коли раптом масивні двері зали з гуркотом відчинилися.

Всі присутні — лорди, вартові, навіть сам Девід Айс — завмерли, обернувшись на звук. У дверях стояла Альба. Її поява була схожа на привида, що зійшов зі сторінок забутих хронік. Коричнева сукня із зеленими рукавами підкреслювала її блідість, а мідний пояс тьмяно виблискував у світлі смолоскипів. Вона виглядала не як згасаюча королева, а як жінка, що повернулася з-за межі життя, щоб відібрати своє.