Розділ 16 "Війна жовтих та синіх". Сторінка 220

— Якщо ці гроші та ресурси вже витрачені для леді Хайм, — повільно промовив Макто, — то ми маємо змусити ці вкладення працювати на нашу справу. Якщо вона будує фортецю на півдні, то це може стати нашим плацдармом, нашою точкою збору.

Він випрямився, погляд лорда знову став гострим, як крига.

— Вона може стати тим союзником, який забезпечить нам підтримку, необхідну для перевороту. Ми не можемо залишатися тут, чекаючи, поки Лілія дізнається про наш візит. Нам треба негайно вирушати на це нове місце будівництва. Якщо ми переконаємо леді Хайм, що доля її нового замку залежить від того, хто сидить на троні в Мідному Камені, ми отримаємо армію, яку шукаємо. Басто, збирай коней. Ми їдемо на південь.

На порозі королівських покоїв Лілія ледь не зіткнулася з Аннетою Трівент. Служниця виглядала схвильованою, її дихання було частим, а очі розширеними від переляку.

— Ваша Величносте! — вигукнула Аннета, поспіхом схиляючись у реверансі. — Ви повинні знати... одна зі стін західного крила палацу обвалилася! Це сталося так раптово, там здійнялася курява і ледь не постраждали, варто...

Лілія навіть не зупинилася, її обличчя залишалося незворушним, наче маска з холодного мармуру. Вона лише на мить кинула байдужий погляд через плече.

— Це каміння і пил, Аннето. Вони не варті моєї уваги зараз, — сухо відрізала королева. — Це буде вирішено пізніше. Займайся своїми справами.

Не чекаючи на відповідь, вона рішуче увійшла до тронної зали. Її кроки відлунювали від високого склепіння, поки вона не опинилася біля трону. З грацією хижачки Лілія сіла на нього, розправивши жовті складки своєї сукні. Вона окинула поглядом присутніх лордів та представників знаті, які зібралися в залі.

— Васали! — її голос пролунав над залом, як наказ, що не терпить заперечень. — Час розбрату добігає кінця. Збирайте свої війська. Ми виступаємо на північ, щоб викорінити зраду там, де вона зародилася. Кожен дім, що підтримає ворога, згорить дотла!

У залі запала напружена тиша, яку порушив звук кроків. З натовпу на центр зали вийшов Девід Айс. Колись він був радником у Колдстоуні, але минулі місяці в столиці залишили на ньому свій відбиток — погляд став важчим, а постава — більш суворою. Нещодавно, після смерті родичів, він отримав у спадок замок і тисячне військо під своє командування. Девід зупинився перед троном, схиливши голову, але в його очах читалася зовсім не покора.

— Мій замок, моя сила — до ваших послуг, Ваша Величносте, — промовив він рівним, але дещо холодним голосом, що змусив Лілію примружитися. — Моє військо готове до маршу. Але пам'ятайте, королево, що Північ — це не просто земля, це пастка для тих, хто не знає її зими.