Розділ 16 "Війна жовтих та синіх". Сторінка 218

— сір Баста Сефтті... — голос лорда пролунав низько, з нотками здивування та ледь вловимого визнання. — Мій двоюрідний дідусь. Тінь минулого в моїй залі.

Макто підвівся з кам’яного трона, його рука все ще була міцно стиснута в долоні леді Лісти. Він зробив крок назустріч, і його постава випромінювала стриману, але чітку гостинність, притаманну главі великого дому Сеуллів.

— Вітаю тебе, лорде Сефтті, у Колдстоуні, — промовив він, кивнувши головою. — Твоє ім'я все ще шанують у цих стінах, і ти завжди маєш тут прихисток. Але... — він зупинився, і його обличчя стало суворішим, а очі звузилися від підозри. — Ти прибув із серця Мідного Каменю, з місця, де ти тримав у руках долю нашої держави. Ти покинув палац, залишивши трон без нагляду в часи, коли імперія тріщить по швах.

Макто обвів поглядом присутніх лордів — Гербера з Букріверу та Джо Хайма, — ніби закликаючи їх стати свідками цієї розмови, і знову перевів погляд на Басту:

— Скажи мені, чим зумовлене таке раптове відречення від обов'язків? Що змусило десницю короля проміняти столичний комфорт на холодний північний вітер Колдстоуна? У нас не люблять загадок, Басто, тож говори прямо: чим ти прийшов поділитися?

Баста підвівся з колін, витираючи долонею обличчя, на якому запеклася дорожня сіль. Його голос, спочатку хрипкий, поступово набирав сили, звучачи як вирок для всього, що він залишив позаду.

— Макто, ситуація куди гірша, ніж будь-яка зрада, про яку пліткують у кулуарах, — почав Баста, обводячи поглядом присутніх лордів. — Після тих тяжких пологів... Альба, твоя сестра, лежить у своїх покоях вже цілий місяць. Вона не прокидається, не реагує на голоси, проте її серце... воно б'ється. Воно пульсує в цій мертвій тиші, і я не знаю, чи це прокляття, чи якась інша чорна магія.

Він зробив паузу, подивившись прямо в очі лорду Сеуллу:

— А король? Ашаір просто здався. Він не бажає керувати, не бажає слухати радників, він лише топить свою совість у вині, дозволяючи своїй матері, Лілії Вудкос, правити так, ніби трон належить їй по праву крові.

Баста гірко посміхнувся, відчуваючи, як стискається серце від того, що йому доведеться сказати далі:

— І поки ми там намагалися хоч якось зберегти рештки порядку, весь Мідний Камінь вже понад рік сміється над Колдстоуном. Твоє ім'я, лорде Макто, згадують у жартах, називаючи тебе зрадником, що нібито готує ніж у спину корони, хоча наш союз, скріплений весіллям, мав би бути непорушним. Лілія використовує це, щоб дискредитувати твій дім усередині столиці.