Розділ 15 "Руда примара". Сторінка 214

У вечірніх сутінках покої Лілії Вудкос наповнилися м'яким світлом свічок, що підкреслювало новий наряд королеви. На ній була розкішна сукня насиченого жовтого кольору, що гордо символізувала дім Вудкосів, відганяючи від себе похмурі тіні палацу. Тканина переливалася мідним відблиском у світлі вогнів. На голові Лілії красувався витончений мідний вінець, що ідеально пасував до загального образу, а плечі огортала важка, чорна хутрова накидка. Саме до цієї накидки, біля самого коміра, була пришпилена золота брошка Десниці, яку вона хижим рухом зняла з камзолу Басти.

У центрі зали, де колись стояло величне деревце, тепер височів могутній, давній трон, сплетений із темних, викривлених гілок, які ніби обіймали сидіння. Біла фарба, якою трон був вкритий раніше, давно вимилася часом і забуттям, оголюючи темну, майже чорну деревину, що нагадувала кістки стародавнього звіра.

Лілія, одягнена у жовте, гордо сиділа на цьому троні, закинувши ногу на ногу. Її обличчя випромінювало владність і безмежну впевненість. Вона немов вросла в цей темний трон, ставши його невід'ємною частиною. Її посмішка була хитрою та тріумфальною, сповненою передчуттям нової ери, де вона буде правити безроздільно. Вона сиділа могутньо і впевнено, поклавши руку на підлокітник трону, немов володарка світу, яку неможливо скинути.

Щойно важкі двері тронної зали відчинилися, всередину ввалився натовп людей. Це були прохачі: дрібні землевласники, ремісники та голодні селяни, чиї скарги та благання тижнями ігнорувалися королем, поглинутим власним горем. Вони непевно зупинилися, побачивши не Ашаіра на троні, а Лілію, чия жовта сукня яскравою плямою різала око в похмурому залі.

Лілія не змусила себе чекати. Вона випрямила спину, і її владний голос, немов батіг, прорізав гомін юрби:

— Король зайнятий державними справами, що важливіші за ваші дрібні чвари! — вона коротко змахнула рукою, на якій виблискували персні. — Говоріть. Я вирішу, хто отримає милість, а хто — покарання.

Люди, спочатку спантеличені підміною влади, почали навперебій викладати свої біди. Лілія слухала їх з кам'яним виразом обличчя, але діяла блискавично: вона розчерком пера підписувала дозволи, виносила вердикти й роздавала накази вартовим. Вона вибудовувала свою владу на руїнах Ашаірової бездіяльності, завойовуючи лояльність тих, хто раніше був покинутий напризволяще.