Розділ 15 "Руда примара". Сторінка 213

Ашаір болюче скривився, притискаючи руку до палаючої від першого удару щоки. У його мутних від розпачу та параної очах спалахнув спалах дитячої образи, змішаної з безсилою люттю. Він важко дихав, намагаючись підвестися, і крізь зуби спробував виплюнути якесь виправдання:

— Ти не розумієш... Вона знищила все, вона забрала...

Не давши йому договорити, Лілія знову змахнула рукою. Другий ляпас пролунав ще гучніше, різко обірвавши його слова і відкинувши голову короля назад.

— Замовкни! — її голос зірвався на хрипкий, крижаний шепіт, сповнений чистої ненависті до його слабкості. — Мені байдуже на твої виправдання. Ти жалюгідний.

Не чекаючи на жодну відповідь, Лілія різко розвернулася і швидкою, рішучою ходою вийшла геть із покоїв сина, залишаючи очманілого та розгубленого Ашаіра наодинці з його безладом і мовчазними стінами.

У напівтемному, холодному коридорі замку Лілія крокувала рішуче, усе ще киплячи від люті після розмови з сином. Назустріч їй із похмурим і знервованим виразом обличчя виступив Баста. Не гаючи ні секунди, він одразу почав сипати тривожними новинами:

— Ліліє! Нам треба негайно щось вирішувати, державі зовсім кепсько... Радники бунтують, скарбниця порожніє, а на півдні через бездіяльність короля починається справжній хаос. Якщо ми продовжимо мовчати...

Він не встиг договорити. Лілія різко зупинилася перед ним, і її обличчя на секунду спотворилося від холодного, вщидливого зневажливого сміху. Не кажучи ані слова у відповідь на його паніку, вона простягнула руку і швидким, майже хижим рухом розстебнула важку золоту брошку десниці, що красувалася на його камзолі. Баста застиг від несподіванки, ледь встигнувши видохнути від подиву, коли метал залишив тканину.

Лілія затисла символ влади в кулаці, обдарувала його крижаною, самовдоволеною посмішкою і, не озираючись більше на очманілого чоловіка, спокійно продовжила шлях до власних покоїв.