Розділ 15 "Руда примара". Сторінка 206

Кожна нова хвиля болю наливала вени свинцем, розриваючи Альбу зсередини на незліченні криваві шматки. Це був навіть не біль — це було повільне, методичне знищення, коли саме повітря в кімнаті здавалося занадто важким, щоб дихати. Вона знову і знову звивалася на розкішних подушках, закинувши голову назад, а її горло дерло від нескінченного, пронизливого крику, що зривався на хрип.

Пальці королеви так судомно вчепилися в коштовне шовкове простирадло, що нігті майже впивалися в тканину, залишаючи криваві плями від обдертої шкіри. Її тіло то вигиналося дугою в дикій судомі, то безсило падало назад, розбите й виснажене до самого дна. Краплі холодного, липкого поту заливали бліде, спотворене стражданням обличчя, а довге волосся пасмами прилипло до спітнілого лоба й шиї.

Альба задихалася, намагаючись зловити хоч ковток кисню, але замість цього відчувала лише єдність із цим пеклом. І найстрашнішим було те, що серед цього нестерпного кошмару її найбільшим ворогом був не сам біль, а холодні, хижі погляди тих, хто стояв навколо ліжка, чекаючи не на порятунок дитини, а на привід для смертного вироку.Головна повитуха, втрачаючи останнє терпіння від криків породіллі та тиску королівського почту, різко нахилилася до ліжка. Замість того щоб проявити хоч краплю співчуття, вона грубо схопила Альбу за змучену, мокру від поту ногу, намагаючись незграбно перевернути її чи змінити положення тіла.

Невимовний біль і лють сплеснулися в грудях королеви водночас. Зібравши залишки диких, звіриних сил, Альба різким рухом викинула ногу вперед і націлено вдарила повитуху прямо в груди, відкинувши ту назад. Із її пересохлих губ вирвалося хритке, повне відчаю та отрути:

— Забирайся, тупа пизда!...

У кімнаті на секунду зависла оглушлива тиша. Лілія з награним обуренням і удаваним шоком всплеснула руками, скосивши погляд на Ашаіра:

— Боги мої... Ви тільки послухайте, як личить королеві! Яке неподобство, яка жахлива поведінка!

Але Альба вже не зважала ні на чиї слова. Не дивлячись на дикі перейми і втому, що валила з ніг, вона раптово, наче піднята невидимою пружиною, зірвалася з розкішного ліжка. Не втримавши рівноваги на слабких ногах, вона важко осіла прямо на холодну кам'яну підлогу, притиснувшись спиною до важкої дерев'яної стіни і важко відсапуючись.

Перелякані повитухи та лікарі тут же з криками занепокоєння кинулися до неї з усіх боків, намагаючись підняти, схопити за руки та повернути назад на ложе, поки король стояв неподалік, дивлячись на це безумство з крижаним і нечитабельним поглядом.