Казка дракона Серцекрила. Знайомство.

Одного вечора Матвійчик сидів біля вікна й дивився на зорі.

— Котику Мандрівнику, як думаєш, чи є ще дракони, яких ніхто ніколи не бачив?

Кіт загадково усміхнувся.

— Ходімо перевіримо? 

Ледь він промовив ці слова, як в кімнаті зʼявився портал. Щойно вони перейшли його, опинилися на острові драконів.

Беззубик зробив красиве коло й м’яко приземлився поруч.

На його спині сидів усміхнений Гикавка.

— Матвійчику! Нам потрібна твоя допомога!

— Що сталося?

— На північ від острова Берк з’явився новий острів. Ми ще ніколи там не були.

— Тоді вирушаймо!

Беззубик злетів високо в небо.

Попереду виднілися срібні гори, водоспади й густий ліс, який світився м’яким блакитним світлом.

— Тут живе невідомий вид драконів, — сказав Гикавка. — Але вони ховаються від усіх.

Коли друзі ступили на землю, вони почули тихий спів.

Не ревіння.

Не гарчання.

А красиву мелодію.

Раптом між деревами промайнуло щось велике.

Його крила були схожі на пелюстки квітів.

Луска переливалася всіма кольорами веселки.

А на хвості світилися маленькі зірочки.

— Хто це? — прошепотів Матвійчик.

— Це… неможливо, — здивувався Гикавка. — Це легендарні Серцекрили!

Дракон обережно підійшов до Матвійчика.

Він не гарчав.

Лише уважно дивився своїми добрими золотими очима.

Кіт Мандрівник тихо сказав:

— Він вибирає собі друга.

Дракон лагідно торкнувся носом долоньки Матвійчика.

І раптом на його грудях засвітився маленький знак у формі серця.

Гикавка усміхнувся.

— Вітаю! Тепер у тебе є власний дракон.

— Справді?

Дракон весело замахав крилами.

— Як же його звати? — запитав Матвійчик.

Кіт замуркотів:

— Він хоче, щоб ти сам придумав йому ім’я.

Матвійчик трохи подумав.

— Ти такий добрий… Я назву тебе Серцекрил!

Дракон радісно заревів.

Його луска засяяла ще яскравіше.

Та раптом земля затремтіла.

Із глибини острова почувся гучний гуркіт.

— Щось прокидається! — вигукнув Гикавка.

Із печери вирвався величезний кам’яний дракон.

Він був старий і дуже сердитий.

— Хто потривожив мій сон?

Серцекрили налякано сховалися.

Беззубик став попереду друзів.

Та Матвійчик зробив крок уперед.

— Ми не хотіли тебе турбувати. Ми лише хотіли познайомитися.

Кам’яний дракон уважно подивився на хлопчика.

— Люди завжди приходили сюди, щоб забрати щось для себе.

— А ми прийшли знайти друзів, — відповів Матвійчик.

Запала тиша.

Старий дракон повільно усміхнувся.

— Минуло дуже багато років, відколи я чув такі слова.

Він торкнувся лапою землі.

Печера відкрилася.

Усередині спали десятки маленьких Серцекрилів.

— Вони чекали, поки знайдеться людина з добрим серцем.

Гикавка тихо сказав:

— Саме тому вони показалися тобі.

Перед відльотом старий дракон подарував Матвійчикові маленьку срібну лусочку.

— Вона світитиметься щоразу, коли Серцекрил думатиме про тебе.

Серцекрил ласкаво притулився до хлопчика.

— Він тепер житиме зі мною? — запитав Матвійчик.

Кіт Мандрівник усміхнувся.

— Дракони не люблять кліток. Вони живуть там, де є любов. Він залишиться на острові зі своєю родиною, але щоразу, коли ти його покличеш і тобі справді буде потрібен друг, він прилетить.

Матвійчик обійняв свого нового дракона.

— До зустрічі, Серцекриле!

Дракон здійнявся високо в небо.

Його райдужні крила залишили за собою доріжку зі світлих іскорок.

Увечері, вже вдома, Матвійчик поклав срібну лусочку біля ліжка.

Уночі вона тихенько засвітилася.

Кіт Мандрівник лагідно промуркотів:

— Запам’ятай, друже. Справжній дракон обирає не найсильнішого і не найсміливішого. Він обирає того, хто має добре серце, готовий захищати слабких і ніколи не зрадить своїх друзів. Саме тому Серцекрил став твоїм другом.

Матвійчик усміхнувся й заплющив очі.

А високо над хмарами Серцекрил зробив велике коло.

Він знав, що це лише перша пригода.

Попереду на них чекало ще багато подорожей разом.

Кінець… і початок нової легенди. 🐉✨💙🌙